Термінатор
- Автор: Фрейкс Рэндел, Вишер Вильям
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: TOB ВКФ «БАО»
- ISBN: 966-338-260-0
- Переводчик: Наталя Клименко
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Термінатор». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широкий читацький загал.
Сілберман покопирсався у кишені халата й витяг шприца. З побоюванням наблизившись до Сари, зробив їй укол.
— А бодай вам усім!.. Відпустіть мене! Сілбермане! Ти не відаєш, що чиниш! Тобі гаплик! Ти вже здох! Чуєш?!
Сілберман її не чув — у нього і без того дзвеніло у вухах. Він Махнув рукою санітарам і вони витягли Сару в коридор. Коли за ними грюкнули двері, у кімнаті стало незвично тихо.
Розшарілий Сілберман відкинув з очей пасма волосся, глибоко зітхнув, але відразу згадав, що по той бік дзеркала сидять спостерігачі й опанував себе.
Зобразивши на обличчі посмішку, він повернувся до них і знизав плечима.
— Оце вам наші взірцеві громадяни.
Сару притягли до її палати. Усю дорогу вона пручалася, але так і не змогла вирватися. Санітари, нарешті, запхнули її всередину. Вона притулилася до стіни, і одразу ж на порозі з’явився Дуглас. Посміхнувшись, показав їй два пластмасових стаканчики.
— Тобі потрібно прийняти ліки, — украдливо вимовив він і направився до Сари.
Вона зробила останню відчайдушну спробу.
— Дугласе! Зачекай! Послухай… Я ладна на все, аби вибратися звідси. Розумієш? На все!
Дуглас зупинився в кількох кроках від неї. Здавалося, він вагається.
Нарешті він сказав:
— Тож як щодо таблеток?
Два інших санітари присунулися ближче. В одного в руках був електрошокер. А Дуглас додав:
— Я одружена людина. За кого ти мене маєш?
І простягнув їй стаканчики.
Сара машинально взяла їх. В очах запаморочилось. Проковтнувши таблетку, що лежала на дні першого стаканчика, Сара запила її водою з іншого. Віддала посуд Дугласові. Він кивнув і простяг стаканчики іншому санітарові.
— Відкрий-но рота! — наказав Дуглас Сарі. Вона підкорилася. Санітар подлубався у неї в роті пальцем, шукаючи таблетку. Сара ледь стрималася, щоб не гризонути його за руку.
Дуглас вийняв пальця з її рота і підморгнув.
— Та тобі вже краще, слово честі!
І вийшов разом з усіма до коридору.
Сара дочекалася, доки його обличчя перестане красуватися у віконці, і побігла до туалету. Там вона сунула в рота два пальці, викликаючи блювоту. Незабаром таблетка упала в унітаз.
Сара глибоко вдихнула, намагаючись зібратися з силами, і підійшла до ліжка. Відкинувши його до стіни, почала підтягуватися на руках. Один, два, три, чотири… Бездумні механічні рухи. Нехай уся лють і розпач перейдуть до її м’язів, додаючи їм сили! Такої сили, щоб одного чудового дня вона змогла здолати всіх своїх супротивників!
Тому що вона не збирається здаватися!
Нізащо у світі!
Дві десятирічні дівчинки стояли в ятці, що торгує в підземці сендвічами, і ніяково вивчали фотографію, яку їм простягнув поліціянт. Він висунувся з вікна автомобіля і розплився в посмішці, що могла б видатися теплою та дружньою, якби не була такою штучною. Одна з дівчинок відвела погляд від цієї дивної особи — чомусь їй стало не по собі.
Інша, не відчувши нічого підозрілого, сказала:
— Так, він був тут хвилин п’ятнадцять тому. Він, здається, збирався до Пасажу.
— Куди? — перепитав поліціянт.
Дівчинка вказала на масивний бетонний будинок, що бовванів за два квартали.
Остін повернувся й уважно подивився в той бік, куди махнула рукою його співрозмовниця. Потім вихопив фотокартку і, зірвавшись з місця, помчав до Пасажу.
Перелякані дівчата дивилися услід.
А зовсім поруч з тим місцем Термінатор повільно їхав мотоциклом «харлей» і з завзятістю автоматичної відеокамери запам’ятовував усе, що потрапляло до поля зору. Відшукати Джона для нього лише справа часу. Ну, а що стосується часу, то його в Термінатора достатньо. Енергії, що зберігалася в особливих камірках за твердим внутрішнім каркасом, вистачило б мінімум років на сто. У режимі консервації цей час можна було б розтягувати протягом вічності. Терпіння було стратегічною перевагою машини-кіборга.
Рано чи пізно кіборг зафіксує свою ціль.
Він промчав мостом над рівчаком. Обстежував усе навколо не лише візуально, але й на слух. Одне його вухо вловлювало всі можливі звуки, інше автоматично відсівало те, що не підпадало під розряд «хонда-125» 1990 року випуску. Команда відшукати цей транспортний засіб випливала в пам’яті відразу ж за зображенням цілі.