Теорія розмежування складів злочинів

Також, ґрунтуючись на висунутих В.О. Навроцьким для кваліфікації вчиненого в наведеній вище ситуації теоретичних підходах, не можна запропонувати однозначний алгоритм кваліфікації втручання в діяльність державного діяча, вчиненого з використанням службового становища працівником правоохоронного органу, про що зазначив сам вчений[618].

Насправді, всі наведені вище приклади зводяться до проблеми подолання конкуренції кількох спеціальних норм.

Дати ж найбільш оптимальну відповідь щодо кваліфікації діянь у ситуації, коли має місце видимість одночасного існування кількох різних типів співвідношення між складами злочинів, в тому числі, й щодо «кваліфікації злочинів, «складених» з посягань, щодо яких виділені кваліфікуючі ознаки», про яку вів мову В.О. Навроцький, можна, керуючись підходом, який полягає у визнанні та визначенні ієрархії типів співвідношення між складами злочинів зі спільними ознаками, що буде показано нижче.

Не під кутом зору визначення ієрархії типів співвідношення між складами злочинів, та між закріплюючими їх нормами, а дещо з іншого боку підходила до вирішення цієї проблеми Л.В. Іногамова-Хегай, яку вона окреслила як одночасне існування у одній ситуації кількох видів конкуренції кримінально-правових норм. Авторка пропонувала вирішувати проблему шляхом неодноразового застосування правил конкуренції загальної і спеціальної норм, частини і цілого, тобто одночасного застосування правил двох видів конкуренції в одній ситуації. Таким чином, Л.В. Іногамова-Хегай вела мову не про ієрархію, як пріоритет певного типу співвідношення між складами злочинів, що мають спільні ознаки, а про можливість одночасного існування кількох видів конкуренції у одній ситуації правозастосування, що потребують послідовного подолання. Дослідниця сформулювала правила кваліфікації, щодо кожної з трьох виділених нею типових ситуацій співвідношення складів злочинів, коли одне й те саме діяння одночасно передбачене як мінімум трьома нормами, між якими існує кілька видів конкуренції. Узагальнивши, впорядкувавши та систематизувавши опис цих типових ситуацій Л.В. Іногамовою-Хегай, їх можна звести до наступного: а) одна з яких одночасно є загальною стосовно другої (спеціальної) і нормою-частиною щодо третьої (норми про ціле); б) одна з яких одночасно є нормою-цілим стосовно двох інших норм, а останні перебувають між собою у конкуренції загальної і спеціальної норм; в) одна з яких є загальною щодо другої, а друга є загальною стосовно третьої. За формулюванням самої Л.В. Іногамової-Хегай перша ситуація має місце, коли «суспільно-небезпечне діяння передбачається нормами про три склади злочинів: нормою-цілим, нормою-частиною — загальною і спеціальною нормою, де норма-частина є такою щодо норми цілого і одночасно загальною нормою стосовно спеціальної (тут і далі в цитатах переклад з російської мій — Л.Б.)». Для таких ситуацій у кримінально-правовій кваліфікації Л.В. Іногамова-Хегай пропонує правило: «кваліфікація суспільно-небезпечного діяння, що охоплюється трьома і більше нормами, внаслідок застосування не менше, як двох раз правил конкуренції норм здійснюється за сукупністю злочинів. Один з них охоплюється розшукуваною нормою[619], другий злочин передбачається спеціальним складом другого злочину, коли розшукувана норма (ціле) містить норму частину тільки про основний склад другого злочину і не включає ознак його спеціального складу, або розшукувана норма (спеціальна) є частковим випадком норми про основний склад другого злочину і не стосується його іншого спеціального складу»[620]. Для ілюстрації Л.В. Іногамова-Хегай наводить приклад кваліфікації хуліганства, що супроводжується знищенням або пошкодженням чужого майна шляхом вибуху, підпалу. У запропонованій моделі «Умисне знищення чи пошкодження майна» (ч. 1 ст. 167 КК РФ) вона розглядала як норму-частину щодо норми про хуліганство (ч. 1 ст. 213 КК РФ) і одночасно як загальну норму у її співвідношенні з нормою про знищення майна шляхом вибуху, підпалу (ч. 2 ст. 167 КК РФ)[621]. Л.В. Іногамова-Хегай стверджувала, що в наведеному прикладі має місце ідеальна сукупність злочинів і пропонувала кваліфікувати вчинене одночасно і за нормою-цілим, і за спеціальною нормою. Але вчинене в процесі хуліганства знищення або пошкодження чужого майна шляхом вибуху, підпалу, є способом, тобто частиною, вчинення хуліганства — способом, що є більш небезпечним, ніж «ціле» посягання. Правило кваліфікації вчиненого за сукупністю відповідних кримінально-правових норм у подібних випадках було сформульоване ще у 1989 р. М.І. Пановим та В.В. Сташисом[622]. Ці вчені вказували таке: якщо посягання на основний об’єкт (складений злочин) здійснено шляхом діяння, що заподіює шкоду додатковому об’єкту, яке передбачене в КК як самостійний злочин і за яке встановлена більш сувора або однакова відповідальність порівняно зі складеним злочином, то все вчинене повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів[623]. Проте, кваліфікація за сукупністю відповідних кримінально-правових норм порушує принцип non bis in idem й одночасно суперечить такому аспекту принципу законності кримінально-правової кваліфікації, як пріоритет у кваліфікації диспозиції над санкцією.