Гробниця

Стілець був зроблений із темного червоного дерева й мав оздоблені різьблені ніжки та м’яку оксамитову оббивку, прикріплену до кришки мідними цвяхами з широкими шляпками. Понишпорити в чужих музичних збірках було для Мередіт заняттям не менш цікавим, аніж понишпорити на книжкових полицях у якоїсь із подруг, коли та на хвилину виходила зі своєї кімнати. Мідні шарніри рипнули, і вона, піднявши кришку, одразу ж відчула неповторний запах дерева, старих нот і олівцевого графіту.

Усередині виявилась купка книжок та непереплетені нотні видання. Мередіт переглянула стос і посміхнулась, уздрівши нотні зошити для «Clair de Іипе» Дебюссі та «La Cathedral engloutie» у їхній виразній блідо-жовтій обкладинці. Там були також стандартні збірки сонат Бетховена й Моцарта, а також «Добре темперований клавір» Баха — томи перший та другий. Європейська класика, вправи, нотні зошити й два-три важкі для виконання уривки з «Gigi» та «La Vie Parisienne».

— Грай, я почекаю, — почувся голос позаду.

Хол!

Почуваючись, наче винувате дівчисько, Мередіт кинула кришку стільця, і та з грюкотом закрилась. Обернувшись, вона побачила Хола, котрий із посмішкою дивився на неї. Уранці він виглядав значно краще, навіть добре. Зморшки тривоги й розпачу зникли з куточків його очей, а колір обличчя не був таким блідим, як учора.

— Ти здивована, — сказав він. — Мабуть, думала, що я тебе підведу?

— Та ні, зовсім ні… — почала була Мередіт, але замовкла й розсміялася. — Та, мабуть, трохи було. Просто промайнула така думка.

Хол широко розставив руки.