Віннету ІІ

Звичайно, слід було б відповісти хорошим ударом на таке нахабство, але його пропозиція не так розлютила, як розсмішила мене. Я мовчки зайшов у магазин і так само мовчки вибрав потрібні мені речі. Коли я запитав про ціну, торговець із подивом втупився на мене і вигукнув:

— Невже ви не чули, що Емері Форстер обіцяв за все заплатити? Повірте, він дотримає слова, і можете взяти все, що тут у мене є, навіть якщо не маєте ні цента.

— Красно дякую, але мені доведеться відмовитися. Я звик за все платити сам. Тим більше, що я не збираюся користуватися грошима конокрада.

Крамар спробував щось заперечити, але, побачивши жменю золотих монет, які я дістав із-за пояса, подивився на мене з повагою. А потім заспівав неймовірну ціну за свій крам. Почався торг, у якому мав виграти той, у кого більше хитрощів та нахабства. Зрештою, ми домовилися, і за чималі гроші я став власником нового траперського костюма, запасу бекону, кави, бобів і важкого мішечка з порохом і кулями.

Тим часом стало сутеніти, на долину опустилася непроглядна темрява, і оскільки я не хотів зоставатися в задушливій кімнаті, яку мені запропонували, то закинув за спину мішок з усіма своїми припасами та пожитками і вийшов у двір з наміром відвідати Форстера й дати йому урок «закону прерії».

Проходячи повз річку, яка зміїлася поміж стрімких стін яру, я звернув увагу на різкий запах нафти. Що ближче я підходив до річки, то сильнішим був сморід: мабуть, вода несла величезну кількість пального.

Я пройшов через чорний шерег бараків і повернув до будинку Форстера, де з веранди лилося світло. Там, зручно вмостившись у плетених кріслах, вибране місцеве товариство проводило час за безтурботною бесідою. Підійшовши до паркану біля будинку, я почув тихе пирхання. Я знав, що ніхто чужий не зможе ввести Ластівку до стайні, тому конюхам Форстера довелося залишити коня у дворі, прив’язавши до дерев’яної веранди. Перестрибнувши через огорожу, я непомітно проповз між стіною будинку й кущами, підкрався до коня й озирнувся: за два кроки від мене в гамаку лежав Гаррі, поруч з ним у кріслі розвалився Форстер. Не зводячи з них очей, я прив’язав мішок із пожитками до сідла і прислухався. Кінь не дав скинути з себе сідло, і якби я свиснув йому в ту мить, коли Форстер сів на нього верхи, він обов’язково скинув би з себе вершника й повернувся до мене.

— Мені здається, ти помиляєшся, дядьку. Те, що ти хочеш зробити, безглуздо, мало того, це — злочин…

— Ти збираєшся вчити мене рахувати? — перебив його Форстер. — Дивися: ціни на нафту впали так низько тільки тому, що її добувають забагато. А якщо хтось із нас протягом місяця спускатиме нафту в річку, ціни різко підвищаться, і ми зробимо, повір мені, дуже хороший бізнес. Члени нашого картелю вже все вирішили, залишається виконати його й зірвати куш. Я випущу нафту просто в річку, а за той час, поки ціни будуть рости, ми наробимо нових свердловин біля верхів’їв річки. Бочок у мене достатньо, і я зможу відправити на схід стільки нафти, що ми заробимо не одну тисячу доларів.