Заповіти

— Більше нікому, — запевнила я. — Про це знаєте ви, я і, звісно, сама Ніколь — я вважала за потрібне поділитися з нею цією інформацією, щоб переконати в тому, що їй судилася вища доля. Більше ніхто не знає.

— І не повинен дізнатися! Як ви могли це допустити? Привезти її до Гілеаду, а тоді дозволити їй зникнути… Постраждає репутація Очей, не кажучи вже про Тіток.

Я не можу повною мірою передати ту втіху, яку відчула від цієї Джаддової агонії, але довелося вдавати розпач.

— Ми вживемо запобіжних заходів, — сказала я. — Або вона й справді десь ховається, або ж її викрали. Якщо йдеться про останнє, то відповідальні за це мусять працювати на «Мейдей».

Я тягла час. Завжди доводиться щось тягнути.

Минали години, я їх лічила. Години, хвилини, секунди. Мала всі підстави сподіватися, що мої посланниці вже далеко дісталися, несучи із собою насіння занепаду Гілеаду. Недарма я стільки років фотографувала кримінальні досьє Ардуа-холу найвищого рівня секретності.

Біля початку закинутої туристичної стежки у Вермонті знайшли два наплічники Перлових Дів. Усередині лежали дві сріблясті сукні, апельсинові кірки й низка перлів. Місцину ретельно обшукали зі слідчими псами. Марно.

Оманливі маневри так добре відволікають…

Технічний департамент розслідував брак води, на який скаржилися Тітки з квартир А і В, і знайшов у цистерні бідолашну Тітку Іммортель, яка перекривала трубу. Скромне дитя зняло верхній одяг, нібито зберігаючи його для наступниці; речі лежали, охайно складені, на верхній сходинці драбини. Спіднє лишилося на ній з міркувань пристойності. Нічого іншого я від неї й не чекала. Не думай, що я не засмучена цією втратою, але нагадую собі, що вона зробила це з власної волі.

Ця новина спричинила нові плітки: подейкували, що Тітку Іммортель убили, і хто ж міг це зробити, як не зникла канадська новонавернена, відома як Джейд? Багато хто з Тіток, серед них і ті, хто так радо вітав її прибуття, тепер стверджували, що завжди вбачали у ній щось зрадливе.

— Жахливий скандал, — мовила Тітка Елізабет. — Він так погано на нас вплине!

— Ми все прикриємо, — відповіла я. — Я заявлю, що Тітка Іммортель хотіла перевірити несправну цистерну, аби такі цінні чоловіки не мали цим перейматися. Певно, вона послизнулася чи зомліла. Це нещасливий випадок під час безкорисливого служіння. Саме так я проголошуватиму на гідній і величальній церемонії похорону, яку ми влаштуємо.

— Геніальне рішення, — невпевнено промимрила Тітка Гелена.

— Гадаєте, хтось у це повірить? — запитала Тітка Елізабет.

— Повірять у те, що краще для Ардуа-холу, — твердо мовила я. — А отже, і для них самих.

Однак розмови тривали. Дві Перлові Діви вийшли за ворота, маючи цілком справні папери — чергові Янголи могли в цьому присягнутися. Чи була одна з них Тіткою Вікторією, яка досі так і не вийшла до столу? Як ні, то де ж вона? А якщо так, то чому вона так рано подалася на місію, ще до Церемонії Подяки? Тітки Іммортель із нею не було, то хто ж така друга Перлова Діва? Чи могла Тітка Вікторія бути спільницею у подвійній втечі? Бо це дедалі більше скидалося на втечу. Усі дійшли висновку, що записка теж відіграла свою роль: вона мала ввести нас в оману і відтермінувати пошуки. Тітки перешіптувалися: які ж злі й облудні бувають молоді дівчата, особливо іноземки…