Заповіти
- Автор: Этвуд Маргарет
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7667-3
- Переводчик: Елена Оксенич
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Заповіти». Краткое содержание книги:
Стояв туман. Ми досі були у водах Гілеаду, і десь опівдні прибула з інспекцією берегова охорона. Ми з Ніколь зачинилися у металевому ящику ізсередини. Вона взяла мене за руку, я її стиснула, і ми лежали без жодного звуку. Чули, як навколо гупають кроки, чули голоси, але звуки віддалилися, і серце припинило так калатати.
Того самого дня пізніше почалися негаразди з двигуном — я дізналася про це, коли вийшла дістати ще лимонного соку. Капітан Мішіменго був стурбований, сказав, що припливи й відпливи у цих краях високі й швидкі, і без двигуна нас викине у море або ж затягне до затоки Фанді й розіб’є об канадський берег, корабель заберуть, команду заарештують. Нас відносило на південь. Чи означає це, що ми знову опинимося в Гілеаді?
Я не знала, чи не шкодує капітан Мішіменго про те, що взагалі погодився нас узяти. Він сказав, що коли корабель захоплять і знайдуть нас, його звинуватять у контрабанді жінок. Тоді корабель конфіскують, і позаяк він сам із Гілеаду, втікач від проєкту Вітчизн через канадський кордон, його назвуть громадянином і судитимуть за контрабанду — тут йому й кінець.
— Через нас вам загрожує небезпека, — сказала я, почувши це. — Хіба ви не маєте домовленості з береговою охороною? Щодо сірого ринку?
— Вони все заперечуватимуть, ми не маємо письмових угод, — відповів він. — Хто схоче, щоб його підстрелили за хабарі?
На вечерю були сандвічі з куркою, але Ніколь не мала апетиту і хотіла лише спати.
— Ти зовсім розхворілася. Можна торкнутися твого лоба? — Вона була дуже гаряча. Я мовила: — Просто хотіла сказати, що рада, що ти є в моєму житті. Я щаслива, що ти моя сестра.
— Я теж, — відповіла вона. Трохи помовчавши, запитала: — Як гадаєш, ми колись побачимо свою матір?
— Я вірю в те, що так і буде.
— Думаєш, ми їй сподобаємося?
— Вона нас полюбить, — запевнила я її, аби заспокоїти. — І ми її полюбимо.
— Те, що люди — родичі, не означає, що їх обов’язково полюбиш, — пробуркотіла вона.
— Любов — це практика, як і молитва, — сказала я. — Я хотіла б помолитися за твоє одужання. Ти не проти?
— Це не допоможе. Краще мені не стане.
— Але мені стане, — відповіла я. Тож вона погодилася.
— Любий Боже, — почала я. — Дай нам змогу прийняти минуле з усіма його недоліками, дай нам піти у краще майбутнє з прощенням, добротою й любов’ю. І нехай ми обидві будемо вдячні за те, що маємо сестру, і знову побачимо нашу матір і двох наших різних батьків. І пам’ятатимемо Тітку Лідію. Хай вона отримає прощення за свої гріхи та недоліки, як ми сподіваємося отримати прощення за наші. І нехай ми завжди відчуватимемо вдячність до нашої сестри Беки, де б вона не була. Прошу, благослови їх усіх. Амінь.
Коли я договорила, Ніколь уже спала.
Я теж спробувала себе приспати, але у нашому сховку було задушливіше, ніж раніше. Тоді я почула кроки, що спускалися металевою драбиною. То був капітан Мішіменго.
— Пробачте за все це, але ми мусимо вас висадити, — сказав він.
— Зараз? — перепитала я. — Але ж надворі глупа ніч.
— Пробачте, — повторив капітан Мішіменго. — Двигун працює, але погано. Ми вже у канадських водах, проте зовсім не там, куди мали вас відвезти. Іти до гавані нам не можна: надто небезпечно. Приплив проти нас.
Він повідомив, що ми неподалік від східного берега затоки Фанді, тож усе, що нам із Ніколь потрібно — дістатися до того берега, і все буде добре, а от він не може ризикувати кораблем і командою.
Ніколь міцно спала — довелося потрусити її, щоб розбудити.
— Це я, — сказала я. — Твоя сестра.
Капітан Мішіменго повторив їй те саме, що сказав мені: ми мусимо негайно покинути «Неллі Дж. Бенкс».
— Хочете, щоб ми попливли звідси? — перепитала Ніколь.
— Ми посадимо вас у надувний човен, — сказав він. — Я їх попередив, на вас чекатимуть.
— Вона недужа, — сказала я. — Не можна почекати до завтра?
— Ні, — відповів капітан. — Течія змінюється. Як пропустите це вікно, вас винесе у відкрите море. Вдягніться якнайтепліше і будьте на палубі за десять хвилин.
— Якнайтепліше? — пирхнула Ніколь. — Наче в нас із собою арктичний гардероб.
Ми вдягли все, що мали. Черевики, флісові шапки, водонепроникні куртки. Ніколь піднялася перша: її хитало, і чіплялася за драбину вона тільки правою рукою.