Син

Десь опівдні ми спустилися з гір. Із вершини ми бачили смужку дерев далеко на півночі — певно, там протікав струмок. Але щоб дістатися цього струмка, нам треба було подолати милі й милі вільного простору: кактуси та поодинокі кущики точно не сховали б нас від ворожих очей.

— На жаль, — сказав Тошавей, — у мене забракне сил, щоб дійти до струмка в обхід.

— Отже, підемо навпростець.

— Ні. Дай мені кілька стріл і йди в обхід.

— Ми підемо коротким шляхом.

— Тіететі, віддавати життя за іншу людину — геройство, а за покійника — безглуздя. А мене вже можна вважати мертвим.

— Ми підемо навпростець, — тільки й мовив я.

Ще не настав вечір, а ми вже відпочивали в затінку дерева біля струмка. Такої брудної та смердючої води я ще ніколи в житті не пив. Але ми з Тошавеєм, незважаючи на це, повалилися на животи й кілька хвилин утамовували спрагу. Потім я пішов подивитися, чи немає поблизу оленя або ще якоїсь дичини, щоб і поїсти, і зробити зі шлунка тварини бурдюк для води.

Я причаївся під вербами, виглядаючи хоч якусь здобич. Аж тут — помітив чоловіка на гнідому коні, який просувався вздовж струмка. З ним був іще один кінь — найпевніше, поні нашого воїна Десять Бізонів (тварина була розфарбована різнокольоровими візерунками та відбитками рук).

Це був «блідолиций», одягнений у новенькі штани з оленячої шкури; на поясі в нього красувалися скальпи. Я обережненько підвівся, а тоді побачив, що чоловік зупинився, бо помітив мої сліди, які чітко відбилися в багнюці. Та я вже натягав тятиву — дуже повільно, щоб не видати себе. Сонячне проміння, пробиваючись через вербове листя, ніби розмалювало ворога чудернацькими візерунками з темних та світлих плямок. Вибравши підходящу світлу плямку, я націлився й вистрелив. Чоловік устиг помітити стрілу, а його кінь блискавично розвернувся й кинувся тікати в кущі. Я почув, як ламається гілля, і пробіг ярдів із десять у тому напрямку. А затим — випустив іще одну стрілу й почекав трохи: раптом побачу, куди побіжить його кінь. Нарешті я вирушив на пошуки ворога.

Знайшов я його мертвого на траві під деревом. Він устиг вийняти зі свого тіла стрілу — вона так і залишилася в нього в руці. Мені раптом згадався батько — хоча цей чоловік був мало чим на нього схожий. Він мав брудне темне волосся й дуже білу шкіру під капелюхом; його налиті кров’ю очі, здавалося, утупилися просто в мене. Я перерахував трофейні скальпи «блідолицього», а тоді перевернув труп на живіт, щоб забрати і його власний скальп. І нарешті вирізав на стрілі «X».