Сонячна магія
- Автор: Новак Илья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-093-1
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сонячна магія». Краткое содержание книги:
І все було б, як завжди, якби у цю дорослу гру не вмішалися раптом сторонні, а саме: одне дівчисько — вихованка бродячого цирку та один хлопчак — міський безпритульний. Діти не знаються на політиці і не володіють магією. Але чомусь полювання на малих зухвальців не дає результатів. Чи зможуть звичайні діти протистояти професійним політикам? І хто, зрештою, переможе в цій грі?
Ілля Новак, визнаний одним з найкращих молодих фантастів Європи у 2005 році, не боїться експериментувати. Ти з ним? Тоді перегортай сторінку.
Світле волосся, кучерявенька борода, обличчя, вкрите жовтогарячим ластовинням. Якусь мить чорнобородому здавалося, що він бачить усього лише книгу… Але по тому перед ним на весь зріст піднявся його ворог. Жменями зачерпуючи золотаву піну, він почав запихати її до рота. Угорі ліворуч там бракувало одного зуба.
— ТИ? — запитав чорнобородий.
— Я, — сказав старий, в’їдливо посміхаючись.
— НІ, ТИ В МЕНІ. Я ПОГЛИНУВ КАШТЕЛЯНА. ТИ — ЛИШЕ РОЗГОРНУТА КНИГА, ЯКУ ВІН ЗАКОПАВ У ПУСТЕЛІ БІЛЯ ЦУКАТУ.
— АВЖЕЖ, ЦЕ ТАК, — погодився Зубастик.
Піна наповнила вже всю спальню, у вирі, яким закрутилися її потоки, чорна й жовтогаряча книги зійшлися. Бардо Тодол не барився — широко роззявив кривого рота й проковтнув Зубастика.
— ЦЕ БУЛО ПРОСТО, — прошелестів голос. — ЗОВСІМ ПРО...
Він не доказав. Рот роззявився в беззвучному крику. Досі він нагадував півмісяць, а тепер став повним місяцем, перетворився на круглу літеру «О». Він розширювався, швидко займаючи всю поверхню обкладинки. У глибині чорного колодязя тіні протосвіту почали світлішати, ніби вигораючи на яскравому сонці.
А потім на чорній шкірі проступило ластовиння. Спершу бліде та дрібненьке, воно збільшувалося, ставало дедалі яскравішим, поки не зрослося в суцільну жовтогарячу поверхню.
Машина під підлогою перестала працювати. Над Голкою, над горами, над усім світом Зубастика піднялася сяюча жовтогаряча хмара. Вона розрослася, сховала небо, опустилася й заполонила все навколо. Океан забурлив, величезні сторінки затріпотіли, і з голосним стукотом книга захлопнулася.
Далеко, в зовсім іншому місці, серед барханів пустелі раптово подув вітер. Він завихрив смерч піску, загув, розкидаючи навсібіч золотаві струмені, й зник.
Вершина бархану перетворилася на піщану завісу в повітрі. На її місці лежала книга з жовтогарячою обкладинкою. Закрита книга.
І ще — два тіла.
Каштелян підвівся, роззирнувся навсібіч. Повітря було сухе й гаряче, коли старий глибоко зітхнув, у нього зашкребло в горлі. Поруч із книгою над піском виднівся краєчок чогось яскравого й жовтогарячого. Каштелян потягнув його й витягнув вузьку закладку з намальованою на одному кінці золотою семикутною сніжинкою.
— Хо… — пролунало поруч.
Над піском стирчало зламане павине перо. Воно здригнулося, піднялася голова з поплутаним чорним волоссям.
— Де Гагра?
Маг сів і махнув рукою.
— Сам подивися…
— Ми повернулися!
— Точно. Дивися, це ж моя закладка. Одного разу я заклав нею книгу, і вночі вона зникла. Неймовірно! Заклинання втягли її в книгу, й вона стала жезлом…
Ельф стривожено озирнувся.
— А де Геббі?
— Ну, він зник. Розчинився. Та ти не засмучуйся, він же був лише заклинанням. Звичайно, з найкращих, але все-таки — просто невеликий згусток магії.
Гаргантюа голосно зітхнув і вдарив кулаками по піску.
— Ельфи! — закричав він. — Пагорби, міста, гори! Де все?
— Залишилося в книзі. Та не хвилюйся ти так. Агов, старий телепню, отямся! Ти надто вжився в неї. Там усе, як було, тільки тепер без Голки, гномів і Бардо Тодола. Дорога сама собою прийде до занепаду і зруйнується.
— Геббі? — повторив Гагра з тугою.
Каштелян зітхнув.
— Звичайно, я сподівався, що станеться диво, він потрапить у справжній світ, знайде найбільш придатне для нього тіло, але…
— Ви не помилилися, — перебив інший голос.
Ельф і маг озирнулись. Схилом бархану до них повільно сходив Блюмкін.
— Незвичайна картина, — пробурмотів Каштелян. — Маленький гном, який тягне на плечах велику людину… Цікаво.
— Хо! — Гагра підскочив до Грюона й допоміг вкласти непорушне тіло на пісок. Поки ельф, щось бурмочучи, ляскав людину по щоках, Каштелян, з підозрою розглядаючи Грюона, запитав:
— Блюмкін, я хочу впевнитися остаточно: ви — гном із книги чи звичайний гном?
— Звичайний, — сказав Грюон, стомлено сідаючи на пісок. — Я теж із Цукату.
— Гаразд, тоді як ви опинилися в Зубастику?
— Я, бачите, запеклий мандрівник. А ще археолог. Тут, у пустелі, я іноді проводжу розкопки. Вашу книгу я виявив випадково. Деякі знання в галузі магії і в мене є, тому розібратися, що саме я бачу, вдалося без особливої напруги. Переді мною відкрилися неабиякі можливості — потрапити не просто в іншу країну, на інший континент… Потрапити в інший світ. Але як? Я помізкував і знайшов спосіб: роздобув срібну голку з вкрапленнями магрилу, встромив її в середину книги й за допомогою заклинання, котре мені продав один маг, проник усередину. Проте, я обачно залишив Зубастик на тому самому місці.