Сонячна магія
- Автор: Новак Илья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-093-1
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сонячна магія». Краткое содержание книги:
І все було б, як завжди, якби у цю дорослу гру не вмішалися раптом сторонні, а саме: одне дівчисько — вихованка бродячого цирку та один хлопчак — міський безпритульний. Діти не знаються на політиці і не володіють магією. Але чомусь полювання на малих зухвальців не дає результатів. Чи зможуть звичайні діти протистояти професійним політикам? І хто, зрештою, переможе в цій грі?
Ілля Новак, визнаний одним з найкращих молодих фантастів Європи у 2005 році, не боїться експериментувати. Ти з ним? Тоді перегортай сторінку.
Зубастика пронизували нитки магії, якою наповнив свою книгу Каштелян. Увесь світ складався з магії — адже цей світ і був книгою, закопаною Каштеляном у пустелі на вершині бархану.
Спальні більше не було, не було Голки, не стало гір, взагалі все зникло — навколо, скільки сягало око, тягнувся тільки жовтогарячий простір, наповнений магічними нитками. Стишено шепотіло вже з іншого світу, зі світу вічної чорноти:
— Полагодь. Ти ж умієш лагодити. Адже ти — моє найкраще ремонтне заклинання!
Розділ останній
Перегортаючи сторінку
Ні, все було на місці: і спальня у вушку Голки, і сама Голка, і гори, і Кривій ліс. Але тепер усе це залишилося далеко внизу. Геб піднявся над сюжетом книги, над розказаною в ній історією; його оточували міріади золотавих ниток, які Каштелян протягнув, коли писав її. Він потрапив у найважливіше місце Зубастика, у кінцівку книги.
Звідси відкривалася вся книга. Геб бачив усі думки та ідеї Каштеляна, всі заклинання, які він створював і записував…
Він бачив людину зі світлою кучерявенькою бородою. Стискаючи в руці перо, світлобородий схилився над столом, де лежала книга в жовтогарячій обкладинці.
Він бачив іншу людину, чорнобороду, яка одночасно створювала свою книгу.
Вони були друзями. Вони обмінювалися задумами й допомагали один одному, вони створювали нові заклинання, писали свої книги й ставали могутнішими…
Але Бардо Тодол заздрив. Він знав, що Каштелян талановитіший, що він уміє створювати сильніші й тонші заклинання.
Він знав, що «Зубастик» кращий і цікавіший за «Бардо Тодола».
Він вирішив позбутися друга й найняв убивць.
Каштелян ледве уник загибелі. Там, де жили маги, йому ніде було сховатися. І тоді він зник у магічному світі своєї книги, населеної створеними ним заклинаннями.
Разом із Каштеляном вирушив у мандри його помічник, ельф, що згодом став ще одним персонажем жовтогарячої книги.
Заздрість і далі палила Бардо. Ворог зник, але не загинув. Бардо Тодол шукав його й не міг знайти. Він шукав довго і зрештою випадково помітив, що з бархану неподалік від Цукату почало бити джерело золотавої магії. Тодол вирушив туди, розкопав бархан і побачив розкриту книгу, в яку було ввіткнуто срібну голку з вкрапленнями магрилу.
По магриловой голці Бардо Тодол проник у світ Зубастика.
Всередині цього світу жили створені Каштеляном заклинання. Адже заклинання — надто складна штука, щоб залишатися простими літерами на папері. Вони не просто почувалися живими — вони й були живі. І підкоряючись закладеному в них прагненню, на сторінках книги вони оживали, ставали людьми, ельфами, гномами.
Через магрилову голку Бардо Тодол проник у жовтогарячий світ. Він огледівся і зрозумів, як вибагливо й тонко налаштовано його. Усе продумано, все тече за своїми законами — законами магії. Тодол розібрався, що до чого і знайшов свого ворога, але знищувати його не зважився, адже невідомо, як вплинула б смерть автора на цей світ. Зубастик міг існувати далі й без нього, а міг зруйнуватися як оком змигнути. Ні, Тодол помстився тонше, вигадливіше. Він впустив у жовтогарячу книгу злостиві заклинання, що прибрали подобу гномів, і з їхньою допомогою побудував Дорогу. Незабаром Тодол виявив, що ворог знає про Голку й навіть відвідав її, але поки він не здогадується, що Тодол тут. І Бардо приспав Каштеляна, котрий ніяк не очікував нападу всередині власної книги.
Дорогоцінною Дорогою зусібіч до Голки, у вушку якої оселився Тодол, звозили магію, талант Каштеляна, без якого світ Зубастика почав умирати. Він блід, стискався, з кожним роком у ньому ставало дедалі холодніше. Отриману магію Бардо згодовував своїй чорній книзі. Його книга росла, міцніла. Не всі чаропльоти можуть дати своїм заклинанням стільки сили, щоб ті ожили, потрібно з великою любов’ю плести чари, щоб вони почали жити. Книга Тодола була мертва — як зомбі. Вона насичувалася чужими заклинаннями, змінювала їх і перетворювала на свої. Золотава магія темніла, стаючи частиною протосвіту.
Зрештою книга «Бардо Тодол» вирішила, що настав час позбутися того, хто її написав.
Магічна піна піднялася вже до пояса, і одноокого старого віднесло до гранітних постаментів. Він рушив уперед, насилу переборюючи зустрічний потік, прагнучи швидше дістатися до книги в жовтогарячій обкладинці, розтоптати її та проковтнути уривки, що залишилися, коли з потоку золотавих міхурів і піни виникла чиясь голова.