Смерть у кредит

Дядько Едуар теж добряче надривався, але не мав про що шкодувати, йому усміхалася фортуна… Він дедалі більше процвітав завдяки виготовленню деталей та запчастин для велосипеда… Це заняття ставало прибутковим, ба навіть більше. Незабаром він з приятелем купив гараж біля виїзду з Леваллуа.

У нього була підприємницька жилка й талант винахідника… в галузі механіки… це його надихало… Чотири тисячі франків свого спадку він одразу ж вклав у патент на винахід велосипедних помп нової системи, які складалися так, що їх можна було носити в кишені… І він завжди носив із собою дві або три, щоб мати можливість продемонструвати їх на місці. Він дмухав з них вам просто в ніс… Ця авантюра ледве не коштувала йому всіх чотирьох тисяч. Продавці виявилися шахраями… Але він все ж вивернувся завдяки своїй спритності та ще телефонній розмові… перехопленій в останній момент!.. Нечуване везіння!.. Ще б трохи!.. А то би пропав!..

Моя мати захоплювалася дядьком. Вона хотіла, щоб я був схожий на нього… Мені потрібен був приклад для наслідування!.. Мій дядько, на відміну від батька, безперечно був ідеалом… Вона не говорила мені цього відверто, але натякала. Щодо Едуара батько дотримувався іншої думки, він вважав його звичайним ідіотом, надто вульгарним, з приземленими інтересами… Весь цей механічний, автомобільний базар, триколісні машини та безглузді помпи діяли йому на нерви!.. Він страшенно дратувався… Варто було йому лише почути його голос!..

Коли мама іноді починала хвалити свого брата, розповідаючи всім про його задуми, його успіхи та його хитрощі, він її обривав… Він не міг цього стерпіти! Ні! Йому тут все було ясно. Він приписував усе везінню… «Йому просто щастить, та й годі!» Такою була думка батька. І він більше не бажав говорити про це… Він не міг прямо його лаяти, бо ми були винні йому гроші… І він стримувався, щоб його не сварити… Едуар, звичайно, все розумів… Це було очевидно… Але він терпів цю антипатію, не хотів нічого загострювати, весь час пам'ятаючи про свою сестру…