Огненний змій
- Автор: Вовчок Марко, Кулиш Пантелеймон Александрович
- Язык: украинский
- Переводчик: Юрий Павлович Винничук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Огненний змій». Краткое содержание книги:
В центрі уваги авторки – людина з таємницями її психіки та спадковості. Так, у повісті «Тутті» привертає увагу спроба прогнозування етичних та соціальних проблем, які можуть постати з відродженням древніх генетичних програм. А це реально, коли зважити, що вже тепер синтезовано штучний ген, а з мумії єгипетського хлопчика виділено носія спадковості…
— Зате ми позбавлені забобонів, у нас всюди поклоняються природі.
— Можливо, це й потішно, але дико! У вас повний занепад мистецтва, поезії, живопису, музики! Ваш живопис замінено китайщиною — мертвотною, сухою, ремісницькою фотографією, котра всюди пролазить і все поглинає!
— Зате це дешево і дуже схоже на природне зображення, — боронився академік.
— Ні, ні і ні! Фотографія — це тільки відбиток одного дрібного моменту природи! Художній живопис — могутнє люстро природи в її повному й ідеальному об’ємі!.. Потім музика — Боже мій! — що у вас за музика? Вагнерівщина, яку довели до абсурду!.. Чули про Вагнера?
— Це хто такий? В давнину були Моцарт, Бетховен, Россіні. Про Вагнера ніхто не чув.
— Був такий один дивак, що виробляв з музикою, наче з кроликами, досліди й різні там штукарства. Ви, теперішні французи, розвинули його ідеї і показали достеменно, в які нетрі нас вів цей борець за музику майбутнього… Мелодія у вас щезла, її більше й сліду нема! Ні пісні, ані колишнього чудесного французького романсу… Хвилі беззмістовних тонів і звуків без жаги і виразності— хаос!.. А нарешті — куди ви поділи драму і високу комедію?
— А це що таке?
— Ви замінили комедію і драму на цей дурнуватий водевіль з гидкою кашею цинічних вуличних сцен! Ви замінили колишню оперу шансонетними дивертисментами! Але ж і ваші шансонетки суспіль позбавлені хоч би й тіні мелодії, живого мотиву!..
— Ми, реалісти, на жаль, вас не розуміємо! — одізвалися свідки цієї суперечки. — Ви, пане, наче вийшли з якогось трухлявого архіву, або з іншого світу.
— Так, маєте рацію! Я жив і дихав іншою епохою. Я вас не розумію і щиро співчуваю, бо ви зневажаєте все, що не веде до практичної щоденної користі. Ви відкинули ідеї великого філософського циклу і дали розвій одному — практичним і технічним наукам та ремеслам, які не піднімалися над землею. Ви віддали промінь сонця за жменю добрива, пісню вільного поетичного солов’я за ремиґання розгодованого на м’ясо вола, а Вольтера і Руссо — за йолопа Лібіха і другого такого ж телепня Вірхова!
— Зате ми вірні природі! — повторив академік, запалюючи кальян з опіумом.
— Зате вас, вільних французів, розгромили і завоювали китайці і поневолили євреї! — роздратовано кинув Порошин за мить перед тим, як розчинитися в повітрі на очах ошелешених парижан.
Переклад з російської.
______________________________________________________________________________________________
Сомнамбуліст — сновида.
Xінерія — китайщина.
Монітор — малий військовий корабель-панцерник.
Гамбетта Леон — французький міністр внутрішніх справ та президент парламенту в 1870-1882 роках. Був переконаним антиклерикалом.
Федір Заревич
Народився 30 вересня 1835 року в селі Славському на Львівщині в інтелігентній родині. Поезії почав друкувати з 1860 року. Один із засновників і редактор журналу «Вечерниці». Згодом редагував газету «Русь». Працював службовцем. Помер 13 січня 1879 року у місті Сколе на Львівщині. Прозова спадщина обіймає близько двох десятків повістей та оповідань. Оповідання «Чудний цвіт» подається за журналом «Вечерниці», 1862, № 18-19.
ЧУДНИЙ ЦВІТ
Бувало, чи не щодень розказує небіжка тета за якийсь чудний цвіт, а ніколи не хотіла доповісти. Покрутить головою: «Ого-го! — каже — так то би много розказувати?» — та й проси або не проси її, годі.
А ми цікаві були страх знати, що то за чудний цвіт, та нудьгали тету й просили.
Аж раз якось-то в неділю були ми всі у саді. Мама собі щось приказували з сусідою, батько був десь на селі, а ми усі разом обсіли тету.
— Розкажіть, тіточко, за той чудний цвіт та й розкажіть! — як тотІ кавки ми кванькали.
— Ей, люде добрі! Тож-то навісні діти, — одмовляеся тета, але ми все своє піємо.
— Та хіба вам і розкажу.
Ми посідали вкруг тітки, потихли та слухаємо.
— От видите, діточки, оттак було…
Іще була дівкою, а молодою, та гуляла без журби і клопоту тогді я. А за тих літ де то коли погадалося, що буде й старість та нудний вік такий!.. — похитала головою тітка, та щось так слези їй у очах стали. Она, видите, ще й досі дівувала.
— Де, де! Бувало, як посходимося дівчата, то вже з утіхи гудимо, як тота пчола у петрівку, а щебечемо, як воробня яка.
Раз от так нас було зо шість. Говоримо се й те, а небіжка присяжна, Горпина, — гарна то була дівка, каже нам, що була у ворожки Стасихи, та радила їй она, аби пішли урвати чудного цвіту, то з ним, що й схоче, потрафить зробити. Цікаві ми всі були на той чудний цвіт, розпитували. А мені то вже не знать що діялося: така була я на те цікава. Нічо я не кажу товаришкам, а лиш скоро розійшлися ми, я бігом до Стасихи по раду за той самий чудний цвіт… Стасиха, ворожка, сиділа тогди по конець села, де тепер красний вигін на толоку.