Шукачі скарбів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-83-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Шукачі скарбів». Краткое содержание книги:
Нова книга Андрія Кокотюхи, як завжди, захоплює з першої сторінки і тримає в напруженні до останньої. Написана у кращих традиціях класичних авантюрно-пригодницьких романів, оповідь переносить читача то в сучасний Київ, то в Західний Сибір, то на початок минулого століття, то в перші повоєнні роки. Фінал, як завжди, передбачити неможливо.
…Ситуація з росіянами та американцями владналася на диво швидко. Ворогуючі сторони швидко прорахували її, оцінили всі плюси й мінуси, і вирішили — не варто через жменьку попелу починати міжнародний конфлікт. Зрозумівши, що їх усе ж таки використали та обдурили, вони трималися настільки гідно, наскільки могли. Джейсон Борн із Майком Хаммером просто, без коментарів, розвернулися й рушили до своєї машини. Ефесбешники Докучаєв із Нікодімовим трохи поматюкалися, почали навіть погрожувати, але Бурт мовчки поліз у багажник, дістав звідти монтировку й таки пообіцяв показати кацапам щось подібне до танкового удару. «Не заводься, убогі вони», — сказав Докучаєв Нікодімову, після чого обидва також пішли до своєї машини. Правда, дочекалися, поки від’їдуть американці, Нікодімов іще заходився записувати для чогось номер їхнього «Форда», та колега легенько ляснув його по руці.
Коли нарешті з поля зору зникли і росіяни, ніхто не знав, що робити далі. Чоловіки стояли й дивилися один на одного, аж поки Галина не втрутилась і не смикнула Бурта за руку: «Куме, керуйте. Поїхали вже куди-небудь горілку пити, все ж таки ми їх усіх взули». Пропозицію сприйняли радо, і місце шукали недовго: обіч Житомирської траси виросло чимало питних закладів, обирай будь-який. Зупинилися вони в першому-ліпшому, навіть назви не помітили. Коли розсілися, замовили горілку, шашлик, воду, салати й випили по першій, Галя розповіла їм не лише про те, як сутужно їй було в заручницях і як її перевозили з міста до міста і з квартири на квартиру, не тільки про свою ідею обробити зошит спеціальними хімікатами, а й усе, почуте свого часу від пана Костя за чаєм. Дотепер цієї історії ніхто не чув. Ані нагоди, ані бажання переповідати її в Галини не виникало.
— Ну, а далі? — поквапив Шульга дружину.
— Далі все просто і разом із тим заплутано. Бо починається царина здогадів. Гришу Коломійця хлопці там і поховали, поруч із тими чотирма. Мені пан Кость пояснив, чого він під кулі кинувся. У розвідників правило таке: зберегти життя полоненому ворогу, адже це — «язик». Спрацювали воєнні навички. Ну, Рогожина, вони, значить, доставили живим…
— Чекай, а решта? Там же ще купа народу, — перебив її Кошовий.
— Все тобі розжовувати треба, сачок, — буркнув Бурт.
— До чого тут сачок?
— Всі ви сачки, від армії сачкували. Відсиділися — і раді. Жизні ви не знаєте, чуваки. Пояснюю: всіх убитих ворогів вони просто закопали в одну яму, разом із тим дивним майором. І все, забули про них. Правильно, Галю?
— Якось я про це в пана Костя забула запитати, — сумно посміхнулася жінка. — Мене інші моменти цікавили. Наші повернулися, а в Данилівці вже купа ментів та емдебешників. Убивство начальника Тюменського обласного карного розшуку — не цацкі-пєцкі, вся округа на вухах. Сотник казав: Рогожин усю дорогу мовчав, просто тобі ні пари з уст. Так його, мовчазного, і передали відповідним органам. До речі, родину провідника хлопці пожаліли. Жінка з дітьми не винна, що чоловік у бандита Рогожина дитину колись хрестив. Гармаш устиг із нею переговорити раніше за міліцію, і вони домовилися — Матвій Багров так само загинув від бандитських куль, так їм хоч щось платити будуть за втратою годувальника, тоді теж подібні закони діяли. Там у сараї майор машину залишив, так хлопці її потихеньку вночі відігнали й десь далеко покинули. Знайшли її потім чи ні — цього вже мені пан Кость не говорив. Словом, таке там закрутилося — не розбереш, але хлопці трималися однієї версії: бандитів знайшли, вони краще озброєні, їх більше за чисельністю, в перестрілці провідник і Коломієць загинули, Бражник поранений, трос бандитів біля заїмки поховані, решта зникли.
— Чекай, Галю, — знову втрутився Кошовий. — Невже на місце, туди, в тайгу — ніхто не ходив? Слідча група там, усе таке… Я про те, що кількох розстріляли з автомата…
— Усе правильно ти кажеш, тільки нема дурних через болото лізти. Гармаш навмисне всі сліди, що вели до проходу, знищив. Справді, Сотник згадував — групу пошуковців таки збирали, та провідника не знайшли. Ніхто не ризикнув. Люди божилися — гибле місце, краще покійного Багрова ніхто тих шляхів не знав. Ну, махнули рукою. Для чого, коли такий птах, як Федір Рогожин, затриманий? Хлопці наші по кілька разів свідчення давали і в міліції, і в МДБ, та одне твердили: за річкою в мисливській заїмці на бандитів напоролися, Рогожина вдалося захопити, решта або вбиті, або втекли. Стояли на своєму, що з них узяти? У принципі складу злочину в їхніх діях, ураховуючи особливі обставини, не дуже й дошукувалися. Згодом усе вляглося, тільки тоді Гармаш із хлопцями зайнялися записами, які в халупі знайшлися.