Шукачі скарбів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-83-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Шукачі скарбів». Краткое содержание книги:
Нова книга Андрія Кокотюхи, як завжди, захоплює з першої сторінки і тримає в напруженні до останньої. Написана у кращих традиціях класичних авантюрно-пригодницьких романів, оповідь переносить читача то в сучасний Київ, то в Західний Сибір, то на початок минулого століття, то в перші повоєнні роки. Фінал, як завжди, передбачити неможливо.
— Запросто.
Павло виловив із пачки дві вцілілі папіроси, одну простягнув майорові, другу встромив собі до рота. Кольцов дістав запальничку, клацнув, підносячи вогник Гармашеві. Нехай прикурить. Тоді можна починати увертюру.
Погляд Гармаша раптом прикипів до запальнички, яку тримав у руці майор. Помилка виключена. Другої такої ні в кого бути не могло. Цю свою американську запальничку Павло трохи більше тижня тому подарував підполковнику Соболю в Томську. Справді, вийшов невеличкий хабар, але Соболь так на неї дивився. Так їв її очима… Навряд чи підполковник розстався б із нею з доброї волі.
В усякому разі, точно не підніс би таку бажану для себе річ майорові держбезпеки.
«Він уб’є вас усіх, старлею! Не слухай його!»
«Скажи їм усім, що це я — американський шпигун».
«Обережно з ним, старлею».
Звідки в нього ця запальничка?
Звідки майор держбезпеки справді взявся в тайзі й чому він один?
Соболь не міг подарувати йому запальничку, яку сам щойно отримав у подарунок.
Гармаш іще не зовсім розумів, у чому саме раптом запідозрив майора Кольцова. Але чомусь раптово згадав, скільки разів сам перевдягався в німецьку форму, йдучи за лінію фронту.
«Обережно з ним, старлею!»
«Скажи їм, що це я — американський шпигун».
Гармаш перевів погляд із запальнички на того, хто тримав її в руці.
їхні погляди зустрілися.
«Чистильник» відразу зрозумів — десь він проколовся, щось не так зробив, тож не став чекати, поки Гармаш уголос скаже те, що читалося в його погляді. Тепер головне — негайно виконати основне завдання. Федір Рогожин не повинен потрапити живим у жодні руки. Він уже почав говорити, і тепер, здається, його почнуть слухати.
Запальничка й папіроса впали на землю. Пружно підскочивши, «чистильник», незважаючи на важкі для таких фінтів чоботи, спритно крутнувся на місці, вдаривши Гармаша ногою з розвороту в щелепу. Павло ще не впав, а «чистильник» уже став на ноги, розвернувся до Рогожина, тримаючи автомат напереваги. Мить — і дуло виплюнуло коротку чергу.
Та в цей момент Коломієць, підкоряючись лише одному йому відомому інстинкту, з усієї сили відштовхнув Рогожина вбік, підставляючи під автоматні кулі себе. Свинець миттю розтерзав його груди. Змахнувши руками, наче підстрелений птах — крилами, Гриць завалився на спину.
Рогожин упав на землю і, звиваючись вужем, почав відповзати далі від лінії вогню.
Сотник і Кохан не встигли зрозуміти, що відбувається, але обидва миттю схопилися за зброю. Та не вони зараз цікавили «чистильника», все одно він вигравав у них кілька секунд. Щось справді пішло не так — Рогожин далі дивом залишався живий. Трохи повернувшись, майор наставив на нього автомат.
Одиноко бахнув пістолетний постріл.
«Чистильник» відчув, як щось штовхнуло його в потилицю. «Щось не так», — устиг подумати він перед тим, як довкола стало темно. Болю не відчув — куля в голову вбила його миттєво.
Усе відбулося менше, ніж за тридцять секунд. Коли Дмитро з Костею отямилися, на землі стікав кров’ю Гриша Коломієць. Повзав Рогожин, зв’язаний його паском. Лежав нерухомо обличчям донизу чоловік у майорський формі з потилицею, розпанаханою кулею. Повільно підводився Гармаш із «вальтером» у руці.
Сотник знав — у Павловому пістолеті лишався один патрон.
І знову в міжгір’ї запала тиша, яку порушувало веселе дзюрчання потоку.
Сьогодні
УКРАЇНА, 2004 рік
Шашлик захолонув, і шматочки м’яса на білій прямокутній паперовій тарілочці виглядали неїстівними. Хлопець у футболці з написом «Поцілуйте українця» приніс їм іще одну пляшку «Житомирської на бруньках» і холодну «Фанту-лимон».
— Пан Кость так досі не знає, що то був за майор і чи майор він був узагалі, — закінчила Галя Шульга досить довгу розповідь, під час якої чоловіки допили одну «Житомирську» і з’їли тільки по шматку недосмаженого шашлику. — Вже потім, коли вони повернулися, то дізналися — Соболя, ну, того начальника карного розшуку, вбили разом із двома міліціонерами, призначеними ним для конвою того самого вурки, який признався в убивстві Рогожина. Ніхто толком нічого не сказав, тим більше Гармаш та всі інші — люди сторонні, але ніби до вбивства причетний якийсь майор МДБ. Швидше за все — перевдягнений. Далі наші вирішили не копати.
— Бач, і там без америкосів не обійшлося, — Славко Бурт скрутив корок із пляшки, розлив по пластикових стаканчиках.