Небезпечнi мандри

Кучма пройшов попід аркою на другий бік, сів на задні лапи й роззирнувся. Ні Ліщини, ні Кегаара ніде не було видно. Вперше за весь час, відколи він кинувся на Бартсію, Кучма відчув невпевненість і тривогу. Може, Кегаар так-таки й не зумів розшифрувати його загадкове послання? Чи, може, яка біда спіткала Ліщину з товариством? Що коли вони погинули чи розбіглися хто куди, й ніхто не зустріне його з кролицями? Тоді втікачі приречені будуть блукати полями, аж поки їх схопить який-небудь патруль,

— Ні, не бути цьому! — сказав сам собі Кучма. — В гіршому випадку переправимося через річку й спробуємо сховатися в лісі.

Він вернувся до кролиць, що чекали, скупчившись під аркою. Вигляд у більшості був збентежений. Хізентлай обіцяла, що їх оборонятиме великий птах і що новий офіцер застосує таємну хитрість, щоб уникнути погоні, хитрість, перед якою безсилий буде навіть сам генерал. А нічого такого не трапилось. Шубки їхні промокли…

— Вперед! — скомандував Кучма. — Тут уже недалеко бігти, а там ми будемо в безпеці. Всі за мною!

Кролиці рушили за ним як одна. «Як тут не згадати добрим словом ефрафанську дисципліну!» — похмуро подумав Кучма, дивлячись, як вони без жодного нарікання вилізли з-під арки, потрапивши під немилосердний дощ.

Цією самою широкою стежкою, яку проклали трактори з ферми, Кучма три дні тому, попрощавшись з Лiщиною, йшов до Ефрафи… Тепер ця стежка стала грузькою, неприємною для кролячих лап, але принаймні вона вела просто до річки і на ній Кегаар швидше їх розгледить, якщо надлетить тим часом.

Кучма побіг швидше, але раптом помітив, що його наздоганяє якийсь кріль.

— Стій, Тлайлі! — закричав той. — Що ти тут робиш? Куди біжиш?

Кучма й раніше майже не сумнівався, що Горицвіт їх наздожене, й мав намір убити його, якщо дійде до сутички. А зараз, дивлячись, як Горицвіт, незважаючи на дощ і грязюку, впевнено веде свій патруль із чотирьох солдатів і не збирається відступати перед переважаючими силами відчайдушних утікачів, Кучма тільки відчував жаль, що вони з Горицвітом опинилися у ворожих таборах. От коли б забрати Горицвіта з Ефрафи, взяти з собою!

— Облиш нас, Горицвіте! Не пробуй зупинити нас! Я не хочу завдавати тобі зла! — крикнув Кучма. А тоді до Чорнобіля, глянувши через друге плече: — Чорнобілю, збери кролиць докупи, а то патруль схопить тих, хто відіб’ється від гурту!

— Краще здавайся зразу! — кричав Горицвіт, усе так само біжучи поруч. — Хоч би куди ви подалися, я не відстану від вас, не спущу з ока! За вами женеться каральний патруль, я сам чув сигнал. Коли патруль прибуде сюди, тобі не вистояти проти них! Ти й зараз стікаєш кров’ю!

— Прокляття! — вигукнув Кучма, завдаючи йому удар передньою. — Ти теж стечеш кров’ю, перш ніж мене доконають!

— Тлайлі! Йде сам генерал! Генерал! Ой, лихо нам усім! — заголосила позаду Сесусіннан.

Кучма озирнувся. Йому відкрилось видовище, від якого могло затрепетати зі страху найхоробріше серце. Звіробій, випередивши своїх офіцерів, з’явився в прогоні арки. Гарчачи від люті, він ладен був сам-один накинутися на втікачів. Слідом за ним з-під арки вискочив каральний патруль. Кучма з одного погляду впізнав Кервеля, Гравілата й Жовтоцвіта. Там було ще кілька солдатів, але з-поміж них вирізнявся великий і лютий кріль — Кучма здогадався, що то Вербена, начальник ефрафанської поліції.