Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
— Мені лишається тільки подякувати вам! — мовив Василь.
— Я потурбував вас лише для того, щоб сказати вам про це. Не смію більше затримувати! — Комісар подав руку.
Василь потиснув комісарові руку і вийшов. І тільки на вулиці, сідаючи н машину, зрозумів, яке напруження пережив під час візиту в поліцію. І цього разу минулося!..
Василь був задоволений з себе: виявляється, він — виняток для паризької поліції! Чи можна було думати про кращу атестацію? І все-таки виклик у поліцію став поштовхом, щоб благонадійний мосьє Кочек прискорив ліквідацію своїх справ.
Насамперед Василь домовився з Жубером про те, що забиратиме свої гроші поступово, до кінця грудня, щоб фірма не зазнавала ніяких фінансових труднощів. Він брав щомісяця по п'ятдесят тисяч франків, переводив їх у долари за офіційним курсом — одинадцять франків і сімдесят сантимів за долар — і переказував на свій поточний рахунок в американському банку.
Він ще не забув про виклик до поліції, коли Ліза розповіла йому про нову неприємність.
— Ти подумай тільки, вони вислідили його і хотіли вбити!..
— Хто кого вислідив, кого хотіли вбити?
— Вислідили професора Ніколаї і вчора вночі напали на нього, хотіли вбити.
— Звідки ти довідалася про це?
— Розповів нам декан — друг професора Ніколаї. Він був у лікарні, розмовляв з ним і дізнався, що пізно вночі до Ніколаї подзвонили. На запитання: «Хто там?» — почувся грізний окрикі «Відчиняйте, поліція». Професор відчинив двері… До нього вдерлися три здоровенні молодики. Ніколаї спробував чинити опір, навіть збив одного з ніг. Але що може вдіяти один, хоч би який він був сміливий, проти трьох озброєних бандитів? Кілька ударів ножем, і професор, обливаючись кров'ю, впав і знепритомнів. Гадаючи, що він мертвий, убивці втекли, забувши зачинити двері квартири. Сусідка, що живе поверхом вище, побачила відчинені навстіж двері, здійняла тривогу, викликала поліцію… Лікарі кажуть, що життю професора Ніколаї небезпека не загрожує, але він у важкому стані… Негідники, знайшли-таки старого!.. — В Лізи тремтіли губи, очі наповнилися сльозами.
Треба віддати їм належне, працюють сміливо!.. Певно, німецька розвідка має широке розгалуження, якщо націсти так легко вислідили небажану їм людину і в чужій країні вчинили замах на її життя!
— Як ти гадаєш, не могли вони вислідити і мене?
— Ну що ти!.. Професор Ніколаї — визначна особа: він читав лекції, виступав із статтями, викриваючи махінації націстів у себе на батьківщині. Знайти його було неважко… — Василь намагався заспокоїти дружину, однак сам був серйозно стурбований. Націстські агенти, що натрапили на слід професора Ніколаї, могли так само вислідити й Лізу. Тоді життя в Німеччині буде дуже складне… Але якщо не їхати в Берлін Василеві, який має поважні рекомендації, то кому ж їхати?..
За місяць до від'їзду в Німеччину Василь написав своєму новому патронові, містеру Адамсу-молодшому, що наприкінці року збирається до Берліна і просить повідомити, чи нема додаткових доручень, крім тих, які він дістав під час свого перебування в Нью-Йорку.
В ці дні Василь часто зустрічався з Джо Ковачичем. Якось Джо, побачивши його, засяяв:
— Ну, друзяко, здається, у нас усе гаразд! Мій старий розщедрився і пообіцяв перевозити нам щомісяця на зафрахтованих пароплавах по кількасот, мішків кави й сотню ящиків сигарет, — якщо, звичайно, діло у нас піде успішно. Ви тільки налагодьте відносини з митниками, а все інше буде — о'кей! Ми з вами такі гроші загрібатимемо, що чортам нудно стане. Для мене дуже важливо почати заробляти самому, хочу довести старому, що він помиляється, вважаючи мене за бездарного чиновника державного департаменту. До речі, у своєму листі батько хвалить вас: «Твій майбутній компаньйон серйозна людина. Він справив на мене вельми позитивне враження, хоч ми з ним і розійшлися де в чому!..»
— Все це чудово. Я майже певен, що мені пощастить домовитися з митниками. Але найголовніше — вивіз валюти. Якщо ми не зуміємо знайти шляхів, щоб вивозити тверду валюту, перед нами постануть нові труднощі…
— Не турбуйтесь! Я сьогодні ж розмовлятиму по телефону з нашим генеральним консулом у Берліні і з’ясую всі можливості…