Лис та інші детективні історії.
- Автор: Дочинець Мирослав Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Карпатська вежа
- ISBN: 978-966-8269-37-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Лис та інші детективні історії.». Краткое содержание книги:
Інші детективні історії об'єднані одним головним героєм — слідчим Правиком, який, шукаючи злочинні сліди, водночас шукає сенс життя, міру справедливості і милосердя.
— Він був непритомний, але ще живий. На чолі рана з ум'ятиною. Ось на цьому місці, — дільничний помацав спітніле чоло Дорофея. Той дрібно закліпав очима, шморгнув носом. — А це — зброя, — міліціонер наблизив палець майже за міліметр до каменя-попільниці.
Власне, це був уламок якоїсь магматичної породи з видовбом у формі виноградного грона. Камінь правив за попільницю.
«Такою цяцькою і коня можна вкоськати, — подумав Правик. — Отже, коли було нанесено удар, жертва або сиділа, або стояла біля столу… Ні, не сиділа, інакше не відлетіла б на два метри. А якщо не сиділа, то бачила намір зловмисника, могла боронитися. В лоб несподіваних ударів не буває. Чому бібліотекар не захищався? Чому не втікав? Дав себе ударити каменем зі свого столу… І що це за вбивця, котрий прийшов убивати чоловіка на робочому місці, його ж попільницею?!»
— Хто перший застав його тут? — запитав уголос.
— Прибиральниця, — відповіли ті двоє хором.
— Де вона?
Бучин запитально глянув на Дорофея, той — на годинник.
— Як де? Дома, корову доїть, — пояснив як щось само собою зрозуміле.
Майор торкнув Бучина за рукав.
— Збігайте по неї. А дорогою назад порозпитуйте сусідів, хто що бачив о тій порі. До речі, шли це сталося?
— За моїми підрахунками, близько тринадцятої.
— Так, десь три години тому, — підтвердив завклубом.
Дільничний пішов.
Майор став розглядати речі на столі. Перев'язаний пак нових книг, декілька зашмуляних учнівських зошитів, ще один повний ящичок, лупа з надщербленою лінзою, кулькова ручка — вона лежала на стосику формулярів. Правик розгорнув верхній, пробіг очима останній запис: «Еліза Ожешко», «Над Німаном». Відтак ручкою бібліотекаря черкнув на чистому аркуші. Взяв лупу і почергово роздивився цей штрих і запис у формулярі — паста та сама. Свіжа. В інших формулярах, що лежали під ручкою, останній рядок теж написаний сьогодні, їх було сім. Ці семеро читачів, отже, нині були тут. Хтось із них? Але міг бути й восьмий, а формуляр прихопити з собою. Чому ж залишив попільницю? І чи витер після себе «пальчики»?
Глянув на камінь через лупу. Дорофей некліпно спостерігав за діями слідчого. Той перехопив його погляд, знітився, уявивши картинність своєї пози. Спересердя кинув лупу на книгу, різко запитав:
— Ну, то кому заважав ваш бібліотекар?
Завклубом стенув плечима.
— Не знаю, особисто мені не заважав.
— Спасибі за щирість. І все-таки мені цікаво: за що можна вбити бібліотекаря?
— Звідки мені знати? На це є ви, — буркнув той.
Правик сів на підвіконня.
— Ви людина культури, повинні мене зрозуміти. Наше ремесло дуже схоже на їх, — кивнув на полиці з книгами. — Письменників. З тою різницею, що наша робота брудніша й ще менш удячна, ніж їхня. Письменники намагаються відповісти на запитання: що, де, коли? Нам же не відоме основне: хто? Ми ловимо чорного кота в темній кімнаті. Морок — це невідомість, чому кіт нашкодив. Запитання «чому?» нелегке навіть для письменника, інженера людських душ. А його повинен ставити собі щодня опер, тобто я. Інакше моя місія залишатиметься різновидом сізіфової праці. Отже, чому міг статися замах на вашого бібліотекаря?
Очі Дорофея почервоніли ще більше. Він щось натужно ковтнув і сам запитав:
— А чому рік тому в сусідньому селі згвалтували сімдесятирічну жінку? Чому кожна дискотека завершується бійкою? Чому недавно задушили шестирічного хлопчика біля ресторану в місті? Чому немовлят викидають на смітник? Чому? Та що там балакати, — злобно махнув він рукою. — Люди Бога колись боялися, нині не бояться вже й міліції. Дійшло до того, що тюрмою похваляються.
«А цей Дорофей не такий уже й простачок», — подумав майор.
— Гаразд, про це поговоримо потім. Я б хотів дещо про вашого бібліотекаря дізнатися. Намалюйте його, так би мовити, соціально-психологічний портрет.
— Андрій Цвак уродженець нашого села. Мій ровесник, тобто сорок шість років. У бібліотеці працює ледве не з пелюшок, свого дядька заступив. Розлучений, поставив собі недавно дім на сестриному городі, завзято ґаздує. Він це вміє, енергійний чоловік. Був… Знаєте, хто на що вдався. Одні гроші люблять, інших гроші люблять.
— Заздрите?
— Ні, краще своє горе, ніж чужий гаразд.
— Маєте рацію. А ще кажуть: бідний не той, у кого мало, а той, кому мало. Ану гляньте на ці формуляри. Хто є хто?
Дорофей дістав окуляри.