Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
Дамблдор підвівся, і Гаррі побачив, що він знову тримає маленьку кришталеву пляшечку з вируючими в ній перламутровими спогадами.
— Мені дуже пощастило, що я їх знайшов, — зізнався Дамблдор, виливаючи в сито спогадів мерехтливу речовину. — Ти й сам це зрозумієш, коли в них зануришся. Почнемо?
Гаррі підступив до кам’яної чаші й слухняно нахилився над нею, аж доки його обличчя занурилося під поверхню спогадів: він відчув знайомий стан падіння в порожнечу, а тоді приземлився на брудній кам’яній підлозі в майже суцільній темряві.
Минуло кілька секунд, поки він упізнав, де він, а за цей час поруч уже виник і Дамблдор. Гаррі ніколи в житті не бачив такого бруду, як зараз у хаті Ґонтів. Стеля була рясно вкрита павутинням, а підлога пилюкою; зацвілі напівзогнилі рештки їжі лежали на столі серед укритих кіркою бруду горщиків. Єдиним джерелом світла була обплила воском свічка в ногах такого зарослого бородою й волоссям чоловіка, що Гаррі не бачив ні його очей, ні рота. Той напівлежав у кріслі біля каміна, й Гаррі на якусь мить навіть засумнівався, чи він узагалі живий. Але раптом хтось голосно загрюкав у двері, й чоловік, сіпнувшись, прокинувся й виставив перед собою руки; у правій була чарівна паличка, а в лівій — короткий ніж.
Двері зі скрипом відчинилися. На порозі, тримаючи в руках старомодного ліхтаря, з’явився хлопець, якого Гаррі відразу впізнав: високий, блідий, чорнявий і вродливий… Волдеморт-підліток.
Волдеморт поволі оглянув халупу, а тоді наштовхнувся поглядом на чоловіка в кріслі. Кілька секунд вони дивились один на одного, а тоді той чоловік, похитуючись, підвівся; пляшки, що валялися біля його ніг, дзенькаючи розлетілися по підлозі.
— ТИ! — заревів він. — ТИ!
І, п’яний, кинувся на Редла з чарівною паличкою й ножем.
— Стій.
Редл заговорив парселмовою. Той чоловік перечепився і впав на стіл. З гуркотом попадали на підлогу вкриті цвіллю горщики. Чоловік вирячився на Редла. Доволі довго вони мовчки розглядали один одного. Першим заговорив хазяїн халупи.
— Ти вмієш отак розмовляти?
— Умію, — підтвердив Редл. Він пішов у глибину кімнати, і за його спиною зачинилися двері. Гаррі мимоволі відчув захоплення цілковитою відсутністю у Волдеморта страху. На обличчі в того не було нічого, крім зневаги і, можливо, розчарування.
— Де Ярволод? — запитав він.
— Помер, — відказав той. — Давно вже помер, а що? Редл спохмурнів.
— А ти хто такий?
— Морфін, а хто ж іще?
— Ярволодів син?
— Та вже ж…
Морфін відкинув волосся з брудного обличчя, щоб краще бачити Редла, і Гаррі помітив у нього на правій руці Ярволодів перстень з чорним каменем.
— Я вже було подумав, що ти той маґл, — просичав Морфін. — Ти дуже схожий на того маґла.
— На якого маґла? — різко запитав Редл.
— А на того маґла, в якого втріскалася моя сестра, на того маґла, що живе отам у великому будинку, — пояснив Морфін і раптом плюнув на підлогу між ними. — Ти дуже на нього схожий. На Редла. Хоч він тепер, мабуть, старший за тебе, я так собі думаю…
Морфін був такий п’янючий, що аж хитався, тримаючись для рівноваги за край стола.
— Ти ба, він знову тут, бач, — дурнувато додав він. Волдеморт дивився на Морфіна, ніби зважував його можливості. Тоді підступив трохи ближче й спитав: — Редл повернувся?
— Він її покинув, так їй і треба, паскуді знайшла за кого заміж виходити! — знову плюнув на підлогу Морфін. — А ще й пограбувала нас перед тим, як утекла! Де медальйон, га, де Слизеринів медальйон?
Волдеморт не відповідав, а Морфін знову завівся; він розмахував ножем і горлав:
— Зганьбила нас, мала зараза! А ти хто такий? Приходиш тут і все розпитуєш? Усе минуло… все…
Він. похитуючись, глянув кудись убік, а Волдеморт рушив до нього. Тієї ж миті все накрила якась неприродна темрява, загасивши Волдемортового ліхтаря й Морфінову свічку, загасивши все…
Дамблдорові пальці міцно стисли руку Гаррі, й вони повернулися назад у теперішнє. М’яке золотаве світло в Дамблдоровім кабінеті аж засліпило Гаррі після тієї непроглядної темряви.
— Це все? — відразу запитав Гаррі. — Чому так потемніло, що сталося?
— Просто Морфін з тієї миті вже нічого не пам’ятав, — пояснив Дамблдор, жестом запрошуючи Гаррі сісти. — Прокинувшись уранці, він виявив, що лежить на підлозі сам-один. Ярволодів перстень зник.