Лицарі Дикого Поля. Том 2
- Автор: Дегтяренко Ярослава
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Брайт Букс
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Лицарі Дикого Поля. Том 2». Краткое содержание книги:
Нині ж Лящ уперше в житті не бажав нічого поганого, а ляпнув, не подумавши. Але це дурне висловлювання допекло гордому Яремі до живця. Щоправда, Вишневецький не оскаженів, але миттєво почав висловлюватися так сухо й холодно, що нещасний Заславський поїхав ні з чим.
Після цього князь Вишневецький спокійнісінько сидів у своєму таборі, проте це лише на перший погляд — князь старанно обмірковував свої подальші дії. Визнавати над собою начальство Заславського він не збирався, але воювати прагнув. Він чудово розумів, що один не розправиться з русинами. Отже, треба зібрати якомога більше відомостей про переміщення козацького війська, а потім відповідно діяти. Так, від своїх шпигунів Вишневецький дізнався, що Хмельницький аж ніяк не поспішає воювати, а починати перемовини з Киселем навіть не збирається й навмисно тягне час, адже чекає кримського хана з усією його ордою на підмогу.
Ця звістка породила в Яремі таку шалену злобу, що він вилив її на ні в чому не повинного жовніра, який доповідав про все це, власноруч порубавши його шаблею й забризкавши свою багату делію безвинною кров’ю. «Та біс би забрав цього схизматика Киселя! Постійно він мимрить про мир, про любов до Вітчизни, про збереження дружби з козаками, а насправді клопочеться лише про власну вигоду! Собака! — розлючено думав князь, міряючи кроками свій намет. — Та ще це стадо баранів промекало на користь цієї тварюки Заславського. А тут ще невірна бусурманська сволота преться! Та всі проти мене!» Але потім, подумавши, Вишневецький перевдягнувся й пішов до київського воєводи Тишкевича, який теж перебрався під його командування.
Януш Тишкевич був уже старим, а втім, ще міцно тримав у руці шаблю. А тепер, подібно до більшості старих, воєвода задрімав після обіду просто у кріслі. Вишневецький бадьоро ввійшов до його намету, і дзвін його шпор розбудив старого.
— Прошу вибачення у твоєї милості, що мимоволі завадив відпочинку, — ввічливо й шанобливо сказав князь.
— То нічого! — добродушно відповів Тишкевич. — Розморило просто. Хоча літо й закінчується, але досі спекотно після полудня.
— Скоро нам усім так стане спекотно, що пристрасно бажатимемо прохолоди! — затято промовив Ярема.
— Що там ще сталося? — одразу запитав воєвода, адже зрозумів, що Вишневецький прийшов до нього не просто так.
— А сталося те, що ми всі можемо потрапити в бунтівники та зрадники! — холодно промовив князь.
— З якого це дива?
— Та після візиту його милості князя Заславського мене роздирають підозри в тому, що його візит був зовсім невипадковий. Він чудово розуміє, що без нас не зможе здолати козаків. Він же Epicuri de grege porcus[79], тому і прийшов шукати з нами дружби. Але його ненависть до мене набагато сильніша, ніж любов до Вітчизни. Тому здається мені, що Лящ навмисно нагрубив мені за намовою князя. І я просто змушений був відкинути всі його спроби помиритися! Це примирення між нами, що зірвалося, — привід звинуватити нас усіх в ухиленні від війни та зраді. У разі воєнної невдачі, а я впевнений, що вона його неодмінно спіткає, він виправдається перед сеймом тим, що це ми відмовилися воювати нарівні з рештою сил, чим довели все військо до поразки.
Старий воєвода зітхнув, підвівся з крісла і пройшовся у своєму шатрі. Він зрозумів, що Вишневецький дізнався щось, що вельми його стривожило.
— І що твоя милість пропонує? — запитав він.
— А я не пропоную. Я прошу, — улесливо відповів Вишневецький. — Я прошу тебе, мій ласкавий пане, вирушити до Заславського й повідомити, що ми готові об’єднати свої сили з його заради блага та порятунку нашої Вітчизни, оскільки ті розбіжності, що існують між нами, не мають бути вищі за суспільне благо. І хто, крім тебе, усіма шанованої людини й воїна, може виконати цю місію та принести від нас пальмову гілку? Ніхто! Тому я і прошу тебе про це!
Воєвода всміхнувся. «Вочевидь, пан Ярема сам собі залив сала за шкуру! — глузливо подумав Тишкевич. — А тепер у свинячий голос вирішив виправити свій промах. Але Заславський може й не прийняти його пропозиції. Але чому це все мушу залагоджувати саме я?»
79
Epicuri de grege porcus (лат.) — порося зі стада Епікура. Вислів належить Горацію й застосовується щодо людини, яка в житті цікавиться лише задоволеннями та розвагами. Поет використав його, звертаючись до Альбія Тібулла, маючи на увазі самого себе й те, що йому близька аксіологія — філософське вчення Епікура про потребу задоволень як фізичних, так і духовних.