Свій час

Мені потрібен трохи інший час.

Андрій перевів погляд понад голови і транспаранти, і ще вище — туди, де рухалися крани, поки що на тлі сірого, готового, як завжди, пролитися дощем неба. Примружився, збиваючи фокус, міняючи оптику, зосередився — і розгледів абрис громаддя зі скла та металу, силует поступово темнішав, наростав і тиснув, набуваючи матеріальності у приділеному йому часі. Андрій ковзав уздовж осі, готової обірватися в будь-який момент, отой, яким починається майбутнє, недоступне для мене, позаяк час не має зворотного ходу. Не проґавити. Синхронізуватися саме тоді… але як?!

Здається, придумав. Крізь товсте скло по всій висоті готелю просвічувалися зигзагом сходові прогони, то виразні в яскравому освітленні темної пори доби, то приховані сутінками, то невидимі у відбитому сяйві світанкового сонця, то нечіткі звичайного сіруватого дня… Стани миготіли, накладаючись один на одного, він знову втратив нитку часу — та вже знав, що конкретно має побачити.

Натовп. Перелякані люди, зірвані з місця тривогою (отже, все-таки не раптово, якимось чином у готелі виявили небезпеку, попередили), ті люди, які заполонили коридори і сходи… і встигли добігти до десятого поверху. Їх повинно бути видно ззовні. І я синхронізуюся з ними — саме в цей передостанній момент.

Він дивився, мружився і скліпував сльози, очі несамовито різало і засипало піском, а можливо, нічого такого й не було, я погано пам’ятаю; пам’ятаю — не пам’ятаю, нонсенс у позачассі, навіщо мені це, що я хочу побачити, в чому розібратися, кого врятувати? Все це не має сенсу, тому що я — поза, окремий, усунутий, не включений в жоден із незліченних часів, хоч би як намагався обдурити себе самого, навіть і дурити мені більше нікого, викинутому в позачасся, перекресленому, нереальному. Нащо? — просто з цікавості, письменницької сверблячки, живучішої, ніж сам цей фах? Задля сумнівного бажання подивитись, як лусне по всій висоті скло, спотвориться арматура, здійсниться мрія тих, хто пив каву біля опереткових наметів з відозвами, — і закінчаться життя всіх, хто в момент ікс опинився в шикарному номері з краєвидом міста — надто з десятого поверху і вище?!..