Усі птахи в небі (ЛП)
- Автор: Андерс Чарли Джейн
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Усі птахи в небі (ЛП)». Краткое содержание книги:
Герої — юна чаклунка і молодий вундеркінд — дорослішають, починаючи розуміти світ і своє місце у ньому, і, звичайно, відвертають катастрофу для всієї Землі.
Переклад olden10
Кармен різко змінила тему.
— Ти думала про Сибір? Про атаку на трубопровід?
— Ой, ні.
— Зараз це може бути гарною ідеєю. — Погляд Кармен свердлив Патрицію. — Власними очами розлянути наслідки намагання призначити себе захисником природи.
Патриція знизала плечима. Вона думала, що вони вже втратили можливість такої стратегії, особливо після Денвера.
— Цей урок важливий, тому що зараз ми всі починаємо діяти аналогічно, — сказала Кармен. — Ти і Дянта у певному сенсі були праві. Ви просто... поспішили. Ми не хочемо бути лише статистами, якщо ми можемо це змінити. Ось чому Розділення — це крайній випадок, і це не стратегія. Скоріше це терапія.
Патриція кивнула, чекаючи, коли Кармен завершить розвивати цю думку.
Нарешті Кармен сказала:
— Якщо коротко, це більше схоже на зцілення, яке може внести великі зміни в людський рід. Звичайно, трікстери вважають це хитрим трюком. Можливо, це і те й інше одразу. Ходімо.
Кармен нахилилася, згинаючись у талії, і відкрила у хмарі дверцята. Сходи привели їх у підземний простір з гарячим повітрям, яке пахло кедром. Патриція не мала жодного уявлення, як Кармен робила дверцята на і з хмар. Вона впізнала кімнату з піччю під Великою ложею на Алясці, де провела кілька місяців, маючи перерву на роботі, дбаючи про собака і підкладаючи дрова під величезний котел — котел, який зараз займав приблизно таку ж частину її поля зору, як Седонія, тому їй здавалося, що вона спускається по сходах з хмар до нафтової платформи. Ілюзія розсіялася, коли вона наблизилася до рівня підлоги, а піч піднялася над нею. З усіх боків стіни були виготовлені з великих цементних блоків, які роками забарвлювалися кіптявою диму. Коли вони опинилися біля широких сталевих опор котла, Патриція згадала будинок, в якому виросла, з скринями, у які складалися спеції. А потім вони перейшли на інший бік, і вона побачила лице. Піч мала виразне залізне обличчя, яке дивилось у пітьму, і перетворювало паливо у прах.
— Не торкайся до неї, — сказала Кармен, поринувши ще глибше в підвал, і не удостоївши агонізуюче металеве лице другим поглядом.
— Чому ні? — Патриція поспішила її наздогнати.
— Просто вона розпечена, — сказала Кармен. — Це піч.
Пічна кімната тяглася у темряву, виходячи за межу зовнішньої стіни будинку, і незабаром Патриція опинилася у загальній чорноті, ідучи вперед навіть без слабкого сяйва з печі, щоб щось бачити. Вона рухалася по звуку голосу Кармен.
Підлога стала нерівною, загромадженою якимись виступами або фрагменти металу. Вирваними комп'ютерними деталями, або жорсткими камінцями. З кожним кроком підлога ставала більш хижою і зухвалою, ніж раніше, і це відчувалося навіть через підошви пристойного взуття Патриції.
— Зніми взуття і викинь його, — наказала Кармен, — або твої ноги будуть порізані на шматки.
Патриція захвилювалася, адже кожен крок був схожим на наступ на ножі. Але вона скинула свої черевики, один, а потім інший, і відкинула їх убік. Вона почула звук зубів, що пожирали її черевики, жуючи і скрегочучи. Як тільки вона стала босою, то відчула, ніби йде по добре доглянутому газонові. Але все таки вона не могла ані бачити, ані чути якихось ароматів. Проте коли вона стрімко пішла вперед, почувся звук сирени, який перейшов у плач дитини, коли вона наполовину сповільнилася. Патриція почала рухатись на звук, який здавався тим жалюгіднішим і безпораднішим, чим ближче вона підходила, але Кармен схопила її за руку і сказала:
— Ігноруй.
Кармен потягнула Патрицію в іншому напрямку, і вони підійшли до пульсуючого джерела крові, але пройшли повз нього. Незабаром Патриція відчула, що її ноги занурюються в землю — трохи більше з кожним кроком, і почала відчувати трави або щось подібне навколо її щиколоток, в той час як її ноги ступали по чомусь на зразок пухкого грунту.
Через кілька кроків Патриція занурилася у пухкий дерн до середини ікор. Пахло чимось солодким, як сто різних квіток в одному букеті, змішані зі свіжим запахом мішків з тростинним цукром у старій пекарні. Така солодкість, яка заспокоює, нудить і додає апетиту — все відразу. Запах зміцнювався, поки Патриція робила кроки вперед, а тим часом земля під ногами ковтала її ікри кожен раз вище, поки вона йшла.