Обережно, тригери

Він дістав з кишені халата маленький світлодіодний ліхтарик.

— Ти справді говорив з Кессі?

— Так, і навіть цілувався.

— Чудасія.

— Вперше я побачив її у пабі в ту ніч, коли зустрів вас із Мойрою. Це стало відправною точкою моїх здогадів. Учора Мойра говорила про Кессі так, наче не бачила її багато років. Моє питання викликало в неї ступор. Але ж у ту першу ніч Кессі стояла прямо за моєю спиною і розмовляла з нами. Сьогодні в пабі я запитав, чи приходила Кессі, проте ніхто не розумів, кого я маю на увазі. І це при тому, що ви всі одне одного знаєте. Тож залишалося єдине пояснення всього, що відбувалося. Єдине пояснення її слів та дій.

Олівер майже дістався місця, яке Кессі називала Воротами Пекла.

— Я думав, це буде так просто. Я віддам її пагорбу і вона залишить нас обох у спокої. Залишить Мойру в спокої. Як вона могла тебе поцілувати?

Тінь промовчав.

— А ось і Ворота, — сказав Олівер.

Це була заглибина у схилі пагорба, наче короткий коридор, який простягався всередину. Мабуть, колись давним-давно, тут була ціла споруда, але з часом пагорб вивітрився і камені повернулися туди, звідки з’явились.

— Деякі вважають, що це місце поклоніння дияволу, — зазначив Олівер. — На мою думку, вони помиляються. Хоча, з іншого боку, що одному бог, то іншому — диявол, еге ж?

Він рушив у прохід, Тінь за ним.

— Ну і дурня, — мовив жіночий голос. — Хоча ти завжди був дурилом, Оллі, боягузливий ти виродку.

Олівер навіть не ворухнувся. Він мовив:

— Вона тут. У стіні. Ось де я її залишив.

Він посвітив ліхтариком на стіну в короткому проході, який врізався вглиб пагорба. Уважно оглянув стіну сухої кладки, так ніби шукав щось знайоме, а тоді стиха буркнув «Ага». Вийнявши з кишені компактний металевий інструмент, Олівер потягнувся якомога вище і видлубав один камінець. Потім почав витягати камені зі стіни у певній послідовності, так що один відкривав шлях до іншого, при цьому велике каміння чергувалося з маленьким.

— Допоможи мені, ну ж бо.

Тінь знав, що чекало на них за стіною, та все одно витягав камені і складав їх один за одним на землі.

Що більшою робилася діра в стіні, то відчутнішим ставав запах ізсередини — сморід давнішньої гнилі і цвілі. Пахло, як від зіпсованих сендвічів з м’ясом. Спочатку Тінь побачив її обличчя, хоча знайомого у ньому виявилось мало: щоки запали, очниці спорожніли, шкіра стала темною та грубою, а від ластовиння не залишилось і сліду. Проте коротке чорне волосся видавало у ній Кессі Берглас, і при світлі ліхтарика він бачив, що мрець був вдягнений у брунатно-зелений светр і знайомі сині джинси.

— Так дивно. Я знав, що вона досі тут, — сказав Олівер, — та все одно мав її побачити після всього, що ти розповів. Я мав побачити, мав пересвідчитися, що вона нікуди не поділась.

— Вбий його, — мовив жіночий голос. — Вдар його каменем, Тіне. Він убив мене. А тепер збирається вбити й тебе.