Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
Він спокійно прямував, проказуючи подумки молитву дев’ятої години, ішов і проказував, аж доки дійшов до Res у Bead immaculati: Principium verborum tuorum veritas: in eternum omnia indicia iusticiae iusticiae tuae[160].
Розпашілий юнак вигулькнув із прогалини в живоплоті, а слідом за ним появилася дівчина із жмутиком охлялих польових ромашок у руці. Юнак ураз підняв свою шапку, вітаючись із панотцем, а дівчина поквапно вклонилася йому і старанно зняла із спідниці причепливу стеблинку.
Отець Конмі поважно благословив обох і перегорнув тоненьку сторінку требника. Шін: Principes persecuti sunt me gratis: et a verbis tuis formidavit cor meum[161].
Корні Келлегер згорнув свій товстелезний журнал і неуважливо поглянув на соснове віко труни, яке стояло на чатах у кутку. Він випростався, підступив до нього, покрутив по осі, оглянув його форму і бронзові прибамбаси. Жуючи стеблинку, одсунув віко і пройшов до дверей. На порозі він насунув капелюх так, щоб криси затуляли обличчя від сонця, і сперся об одвірок, байдужно дивлячись на вулицю.
Отець Джон Конмі на мосту Ньюкомен сів у трамвай, який ішов у Доллімаунт.
Корні Келлегер, узутий у здорові черевики, стояв, тісно стуливши їх докупи, насунувши на лоба капелюх, і роззирався, жуючи стеблинку.
Констебль 57 С, який обходив свою дільницю, спинився поряд із ним привітатися.
— Чудовий сьогодні день, містере Келлегер.
— Еге ж, — погодився Корні Келлегер.
— Хоча й душно, — додав констебль.
Корні Келлегер мовчки чвиркнув дугою цівку зеленого трав’янистого соку, а щедра біла жіноча рука кинула грошик із вікна на Екклз-стрит.
— То що там нового? — запитав він.
— Учора увечері я бачив цього хлопа, — повідомив констебль, стишивши голос.
Одноногий матрос прошкутильгав за ріг аптеки Макконнелла повз візок із морозивом фірми Рабайотті і подибав на милицях по Екклз-стрит. Підходячи до крамниці Ларрі О’Рурка, який саме стояв на порозі без піджака, він задирливо загорлав:
— За Англію…
По тому він рвучко гойднувся на милицях, ступив кілька кроків повз Кейті і Буді Дедалів, зупинився і загорлав:
— …за рідний дім і красу{519}.
Геть блідому й змореному обличчю Дж. Дж. О’Моллоя сказали, що містер Ламберт зараз на складі, розмовляє з клієнтом.
Тілиста леді спинилася, видобула з гаманця мідний гріш і кинула в простягнений кашкет. Матрос буркнув «спасибі», похмуро позирнув на нечулі вікна та, опустивши голову, розгойдано стрибнув іще чотири рази.
Потім зупинився і сердито загорлав:
— За Англію…
Двоє босоногих хлопчаків, які смоктали довгі палички локриці, зупинилися біля нього й витріщилися на куксу його ноги, роззявивши свої жовті слиняві роти.
Дужими стрибками він рушив далі, спинився, глянув угору на вікно й гаркнув щосили:
— …за рідний дім і красу.
Веселе щебетання, посвисти тривали там, за вікном, ще хвилину-другу, потім змовкли. Фіранки на вікні розсунули. Табличка на рамі «Квартири винаймаємо без меблів» упала. За шибкою з’явилася щедра рука, гола й пухка, вона, очевидно, вистромилася з білого корсажа й тісних бретельок нижньої спідниці. Жіночі пальці кинули монету крізь решітку на вікні. Вона впала на хідник.
Один із хлопчаків побіг, підняв її і поклав у картуз менестреля, кажучи: — Ось вона, сер.
Кейті і Буді Дедали вскочили до кухні, заповненої клубами пари.
— Ти віднесла книжки? — запитала Буді.
Меггі коло плити двічі помішала палицею сіру масу, яка булькотіла в мильній воді, й витерла чоло.
— За них нічого не дають, — сказала вона.
Отець Конмі простував Клонгоузьким полем, і стерня колола йому щиколотки в тонких шкарпетках.
— А де ти спробувала? — запитала Буді.
— У Макгіннессі.
Буді тупнула ногою і кинула свій ранець на стіл.
— Щоб їй добра не було, цій товстомордій корові! — вигукнула вона. Кейті підступила до плити і подивилася, примруживши очі.
— А що в казані? — запитала вона.
— Сорочки, — сказала Меггі.
Буді сердито вигукнула:
— Отуди к бісу, то, виявляється, що їсти у нас нема чого?
Кейті підняла подолом своєї заношеної спідниці кришку каструлі і запитала:
— А тут що?
На відповідь звідти вихопився струмінь густої пахучої пари.
160
Блаженні непорочні: Правда — підвалина слова твого, а присуди правди твоєї — навіки (лат.).
161
Безневинно вельможі мене переслідують, та серце моє твого слова боїться (лат.).