«Ілюстрована Історія України»

Над полишеним Острянином військом взяв провід Дмитро Тома-шович Гуня, що і в торішній війні вже раз виратував військо козацьке від погибели і сим разом не допустив козакам розсипати ся: дав добру відправу Полякам, а потім, чуючи, що надтягає сам гетьман Потоцкий з новими силами, відступив на саме Дніприще й заложив тут новий табор на старих окопах, над старим річищем Дніпровим, де ще за давніх часів били ся козаки з старостою черкаським. Позиція була незвичайно добра, а Гуня ще так добре їі укріпив, що потім польські інжінери признавали, що позицію сю ніяк не можна було добути; хіба тільки голодом можна було виморити той табор, а не здобути. Се відступленнє з під Жовнина і оборона на Старці-Дніпрі записали Гуню на вічні часи між найславнїйшими проводирями козацькими.

Потоцкий обложив козацький табор, але побачив, що здобути його не можна, і розпочав переговори; Гуня відповів, що не від того аби мирити ся, але не так як під Кумейками, а з честю—щоб козакам вернено всі давні вільности. Умисно затягав переговори, сподіваючи ся, що прийдуть помочи, а Поляки постоявши, стратять охоту до війни. Пробував їх Потоцкий обстрілювати — терпіли. Задумав виманити з табору і почав нищити, палити сусідні околиці—козаки жалували ся, але таки терпіли. Зносили недостачу в поживі й припасі, сподіваючи ся полковника Филоненка, що віз до них всякий запас з-за Дніпра. Та спіткало їх нещастє: наскочив Филоненко на Поляків і хоч сам пробив ся, але з голими руками: весь обоз його попав в руки Полякам. Дуже се підрізало козаків і тепер вони вже на правду почали просити згоди у Потоцкого. Але той не мав тепер охоти багато говорити: козаки мусїли прийняти тяжкі постанови, що уложив на них сойм по торішнім повстанню. Одно що козаки вибороли собі своєю завзятою обороною на Старці: Поляки сим разом не жадали видачі проводирів — всім було пробачено, як що тільки не згинув в битві або в котрійсь різнї, що без милосердя задавали козакам польські вояки, де мали до того силу.