«Ілюстрована Історія України»

Армату козацьку Павлюківцї захопили й забрали на Запороже. Томиленко намовляв, аби не бунтували ся, але сам нічим не виступав против них, і його підозрівали, що він сам до Павлюка хилить ся. Тодї реєстровцї скинули Томиленка й вибрали старшим Саву Кононовича, полковника переяславського, яко більш певного— але се послужило тільки початком до повстання. Павлюк вислав на волость своїх полковників Кирпа Скидана і Семена Биховця з листами, закликаючи козаків, мішан і всякого стану людей, аби підіймали ся й ішли до війська, „а тих зрадників, що їм пан Жолкевский обіди, вечері й бенкети справляв, а за то йрму наших товаришів повидавали" — аби не тримали ся й не боронили. Козаки підняли ся; Кононовича й Онушкевича з старшиною вхопили й відвезли до Павлюка, що стояв під Боровицею, за Черкасами; тут їх судили, засудили і смертю скарали.

Одначе по сїм Павлюк замість зараз іти з військом на волость, вернув ся на Запороже. Говорили, що змовляєть ся з ханом і донськими козаками, аби прийшли йому в поміч. На волости лишив він своїм заступником Скидана і той ширив повстаннє й збирав військо. Розсилав своїх козаків з листами, закликаючи всїх, хто тільки тримаєть ся благочестивої віри, аби підіймали ся на Поляків. І справді народ підіймав ся, громив шляхту й приставав до війська, особливо за Дніпром, де трохи не цїле селянство покозачило ся—„чисто що хлоп то козак", як Поляки доносили. Але се була помилка Павлюкова, що він сам тим часом сидїв на Запорожу і завчасу не зайняв позиції на волости. Повторило ся подібне як в 1625 р. Військо польське, під проводом польного гетьмана Миколи Потоцкого, рушивши в осени, встигло пройти в Черкащину, поки Павлюк поспів з Запорожа, і се підрізало дух у повстанцїв—повстаннє потахло, не маючи посеред себе головного війська козацького. Скидай, що стояв в Корсуні, не важив ся сам стати против Потоцкого і відступив під Мошни та став туди скликати всіх з волости. Лівобічні козаки під проводом Кизима стояли за Дніпром, вагаючи ся, чи встрявати в війну, що так непевно починала виглядати. Павлюк, притягнувши під Мошни, закликав лівобічних, щоб за віру християнську і золоті вільности козацькі постояли, але перше ніж вони пристали до війська, на Миколин день (6 грудня 1637 р.) стала ся рішуча битва між Мошнами й Россю. Козаки вдарили на Поляків, що заложили ся табором коло села Кумейків; але позиція польська була добра, неможна було до неї близько приступити за болотами, і Поляки відгромивши гарматною стрільбою козацьке військо, самі перейшли в атаку. Вдарили на табор козацький, розбили його—хоч і з великими втратами; велике заміщаннє серед козаків зробило, що від стрільби зайняв ся у них на возах порох.