Ваш покірний слуга кіт

«Вельмишановний добродію. Вітаю Вас із щасливими подіями. Завдяки не одній перемозі наших військ настав кінець японсько-російської війни і запанував мир. Дотепер більша половина наших вірних і доблесних воїнів під крики «бандзай» з тріумфом вернулася на Батьківщину. Радості народній немає меж. Як тільки було оголошено Імператорський маніфест про війну, наші воїни на довгий час відправилися за тисячі рі [172] на чужину, зносили спеку і холод, самовіддано боролися з ворогом, не жаліючи життя для блага Вітчизни. Своєю вірністю вони заслужили на вічну пам’ять нащадків. Цього місяця тріумфальне повернення наших військ закінчується. Наше товариство від імені мешканців нашого району двадцять п’ятого числа цього місяця влаштовує бенкет на честь більше, ніж тисячі офіцерів, унтер-офіцерів та солдатів нашого району, а також для розради близьких родичів загиблих у цій війні. Своїм гарячим співчуттям і ми хочемо висловити свою вдячність нашим воїнам. Запрошуючи Вас узяти участь в урочистостях, сподіваємося, що бенкет зробить честь нашому товариству. Просячи Вашої згоди, покладаємо надію на Вашу щедру пожертву. Щиро Ваш…»

Відправник, очевидно, був аристократом. Господар мовчки дочитав листа і відразу з байдужістю на обличчі запхав його у конверт. Навряд чи від нього хто дочекається пожертви. Недавно господар пожертвував кілька єн на користь голодуючих у Тохоку і тепер першому-ліпшому торочить, що в нього взяли пожертву. Але ж кожен знає, що пожертву не беруть, її вносять. Невдало сказано, адже мова не йде про злодіїв. Правда, сам господар дотримується супротивної думки. Е ні, він не така людина, щоб роздавати гроші на підставі якогось там листа, виготовленого у друкарні. Навіть якби гроші пішли на вітання армії. І навіть якби просила титулована особа. Не знаю тільки, що вчинив би господар, якби йому до горла приставили ножа. Господар вважає, що перш ніж вітати армію, треба привітати себе. А вже привітавши себе, можна вітати інших. Певне, господар, поки в нього бувають труднощі із сніданком і вечерею, вирішив залишити вітання на сумлінні аристократів. Господар узяв другий лист і здивувався: «Ого, й цей друкований!»

«У цю холодну осінню пору вітаю Вас з процвітанням Вашого дому. Переходячи до суті справи, нагадаю, що, як Вам відомо, протягом останніх трьох років унаслідок перешкод, які чинила купка кар’єристів, наша школа опинилася у скрутному становищі. Глибоко усвідомивши, що причина лиха в нас самих, ми засудили наше недбальство й, навчені гірким досвідом, нарешті знайшли спосіб роздобути кошти на побудову нової школи, яка б відповідала нашим ідеалам. Кошти знайшли у виданій власними силами книжці під назвою «Секрети кравецтва». Ми написали цю скромну книжку на основі нашого багаторічного терпеливого вивчення принципів і законів названого кравецького мистецтва, вивчення, яке вимагало від нас чимало поту й крові. Ми задумали поширити названу книжку за невелику ціну з тією метою, щоб незначний прибуток використати на будівництво школи. Просимо у Вас вибачення, але нам здавалося, що Ви готові внести пожертву у фонд будівництва школи. Просимо Вас придбати цю книжку хоч би в дарунок Вашим слугам. Сподіваючись на Вашу підтримку, уклінно припадаємо до Ваших ніг. Найвища жіноча школа кравецтва у Великій Японії. Директор школи Сінсаку Нуїда».