Пригоди Шерлока Холмса. Том 2

— Я не маю вибору, містере Канінгеме, — мовив він. — Я вірю, що все це — лише безглузда помилка, але ви самі бачите, що... Он як? Киньте негайно! — Інспектор ударив молодшого по руці, і револьвер зі зведеним курком упав на підлогу.

— Сховайте його, — сказав Холмс, швидко наступивши на револьвер. — Він знадобиться вам на суді. А ось і те, що нам справді потрібно. — Він показав невеличкий пожмаканий папірець.

— Клапоть записки! — вигукнув інспектор.

— Саме так.

— Де ж вона була?

— Там, де й мала бути, як я гадав. Я все поясню вам пізніше. Думаю, полковнику, що ви з Ватсоном можете повертатися додому, а я ще залишуся тут на годину. Мені треба поговорити з заарештованими, але до другого сніданку я повернуся неодмінно.

* * *

Шерлок Холмс дотримав свого слова й близько першої години приєднався до нас у полковниковій курильні. З ним був невисокий літній джентльмен, якого мені відрекомендували як містера Ектона, чий дім було пограбовано таким дивним чином.

— Я хочу, щоб містер Ектон почув те, що я розповідатиму про цю справу, — сказав Холмс, — адже природно, що його цікавитимуть подробиці. Боюся, любий полковнику, що ви жалкуєте за тією хвилиною, коли прийняли під свій дах такого буревісника, як я.

— Навпаки, — гаряче відповів полковник, — я вважаю за велику честь для себе познайомитися з методами вашої роботи. Мушу визнати, що вони справді перевершили мої сподівання, і я просто не можу збагнути, як вам пощастило досягти таких успіхів. Я й досі не бачу тут жодного ключа до розгадки.

— На жаль, моє пояснення розчарує вас, але я маю звичку нічого не таїти ні від мого друга Ватсона, ні від будь-кого, хто по-справжньому цікавиться моїми методами. Та спершу, полковнику, дозвольте мені ковтнути вашого бренді, бо ця сутичка в туалетній зовсім підірвала мене на силі.

— Сподіваюся, що у вас більше не було таких нервових нападів?

Шерлок Холмс щиро зареготав.

— До цього ми ще повернемось, — мовив він. — Я розповім вам, як усе було, зупиняючись лише на подробицях, що привели мене до розв’язки. Будь ласка, перервіть мене, коли вам щось здаватиметься незрозумілим.

У детективному мистецтві найвищу вагу має здатність розпізнати серед великого числа фактів найсуттєвіші й відкинути випадкові. Інакше ваша увага зовсім розпорошиться, не зосередившись на головному. Тож і в цій справі я з самого початку не мав анінайменшого сумніву, що ключ до всього цього має бути в клаптику паперу, затисненому в руці небіжчика.

Перш ніж узятися до цього папірця, я хотів би звернути вашу увагу на те, що коли розповідь Алека Канінгема правдива і вбивця, застреливши Вільяма Кервана, кинувся тікати, то він, звичайно ж, не міг вирвати папірець із руки вбитого. Якщо ж ні, то до цієї справи міг удатися сам Алек Канінгем, бо на той час, коли надійшов його батько, туди вже позбігалися слуги. Річ дуже проста, але інспектор її проминув, бо й думки такої не допускав, що ці вельмишановні джентльмени якось причетні до вбивства. Та в мене є правило — ніколи й ні до кого не мати упереджених думок, а слухняно йти за фактами, — тож містер Алек Канінгем був під моєю підозрою вже з першої хвилини.