Спостерігаючи за англійцями

Класове питання та шопінг

Ощадливість на закупах не знає класових бар’єрів, і навіть виняток «блінг-блінг» не прив’язаний до якогось конкретного класу. Він притаманний молоді з будь-яких соціальних прошарків, включно з школярами із приватних навчальних закладів, які, напевно, поняття зеленого не мають, як комічно виглядають, запозичивши манеру одягатися в сутенерів, а стиль розмови і ходу — у крутих чорних «гангста» з американських гетто.

Більшість аспектів шопінгу, однак, наскрізь пронизані складними правилами класової системи. Ключовий класовий індикатор, як не складно здогадатися, — це те, куди ви ходите на закупи. Та все набагато складніше, аніж простий розподіл на дорогі магазини — для верхів соціальної драбини і дешевші — для низів. Наприклад, верхівка середнього класу пантрує за вигідними покупками в «Хумані» та в секонд-хендах, до яких представники низів середнього та робочого класу не загнати й палкою. А от купувати продукти харчування в дешевих супермаркетах вони, себто верхівка та середина середнього класу, не будуть. Особливо це стосується супермаркетів, які роблять наголос на економії, як-от «Kwiksave» та «Poundstretcher», що їх так любить робочий люд. Вони навпаки купують продукти в супермаркетах середньої ланки, на кшталт «Sainsbury’s» чи «Tesco», або у трішки дорожчих за середні, наприклад, у «Waitrose».

Не те, щоб хтось признався, що обирає супермаркет за критерієм класовості, ні, що ви, — у супермаркетах середнього класу закуповуються тільки тому, що там продукти найвищої якості і там більший вибір органічних та екзотичних овочів (хоч ми й так завжди купуємо такі самі продукти першої необхідності, що й робочий клас у своєму супермаркеті «Kwiksave»). Ми й гадки не маємо, що робити з пак-чоєм чи як їсти органічний корінь селери, та нас тішить, що ось вони — тут, ми їх минаємо, прямуючи навпростець до кукурудзяних пластівців «Келог» та туалетного паперу «Андрекс».