Зелений дім
- Автор: Варгас Льоса Марио
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00189-8
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Зелений дім». Краткое содержание книги:
Дівчинку з індіанського племені силоміць забирають у батьків, віддають до монастирської місії, потім виганяють на вулицю, і вона потрапляє до будинку розпусти. Розбійник Фусія мріє розбагатіти у будь-який спосіб, але вмирає у злигоднях від прокази. Дон Ансельмо закохується в дівчину-каліку, викрадає її й тайкома від усіх тримає у вежі, де вона трагічно помирає…
Його голос тремтів, і Молодий кивнув головою: так, цього разу з нього вся пиха злетіла. Арфіст поставив склянку на стіл, почав неспокійно соватися, — ви що, знову тут сваритеся, хлопці? Не треба колотнечі, розмовляйте й далі по-дружньому, про Чапіро Семінаріо. А повії вже втекли з-за столу — Ріта, Сандра, Марібель аж підстрибували, Амапола, Гортензія попискували, як пташки, — і, скупчившись біля сходів, шепотілися, кліпали наляканими очима. Болас і Молодий взяли арфіста під пахви, понесли його майже в повітрі до кутка, де розміщувався оркестр.
— Чому ви його не вмовили? — пролепетала Дикунка. — Коли з ним говорити лагідно, він усе розуміє. Чому ви принаймні не спробували?
— Сховай револьвер, кого ти хочеш тут налякати? — вигукнула Чунга.
— Ти сама чула, як він мене обкладав, — сказав Літума. — А зараз образив лейтенанта Сіпріано, якого навіть не знає. Побачимо, чи ті, що криють усіх на чім світ стоїть, справді мають витримку й холодну кров.
— Ти, поліцаю, що з тобою? — заревів Семінаріо. — Навіщо цей спектакль?
А Хосефіно урвав його: вже нема чого вдавати з себе п’яного, сеньйоре Семінаріо, навіщо це зараз, краще визнайте, що злякалися, не в образу вам буде сказано.
— А той, його приятель, пробував їх спинити, — сказав Болас. — Мовляв, ходімо звідси, брате, не лізь у це. Але Семінаріо вже розпалився й відштовхнув його.
— І мене також, — докинула Чунга. — За те, що я крикнула: годі, що за неподобство, а розтуди вас, годі кажу!
— Ти, чоловік у спідниці, — прошипів Семінаріо. — Забирайся геть, бо я тебе продірявлю.
Літума тримав револьвер пальцями за дуло, дивлячись в пузатий барабан з п’ятьма отворами, і говорив неголосно, повчальним тоном: найперше треба пересвідчитися, чи він порожній, чи не лишилося якогось патрона.
— Він звертався ніби не до нас, а до револьвера, — сказав Молодий. — Принаймні так здавалося, Дикунко.
І тоді Чунга встала, пробігла залою й вискочила на вулицю, щосили грюкнувши дверима.
— Коли вони потрібні, то їх ніколи немає, — розповідала вона. — Я змушена була іти аж до пам’ятника Грау, лише там надибала двох жандармів.
Сержант обережно підняв зі столу один патрон, підставивши його під блакитне світло лампочки, — треба взяти патрон і зарядити револьвер. А Мавпа: ти втратив контроль над собою, братику, ходімо звідси, — і тоді Хосе, майже плачучи: не грайся так із тим револьвером, зроби, як радить Мавпа, братику, ходімо вже.
— Я не пробачу вам, що ви не сказали мені про те, що коїться, — мовив арфіст. — Крики братів Леон і дівчат тримали мене в напруженні, але такого я просто уявити собі не міг, бо гадав, що вони б’ються.
— Хто там міг уявити, маестро, — махнув рукою Болас. — Семінаріо теж витяг свій револьвер і водив ним у Літуми під носом, ми чекали, що ось-ось гримне постріл.
Літума й далі поводив себе спокійно, а Мавпа: не дозволяйте їм, спиніть їх, буде біда, скажіть їм ви, доне Ансельмо, вас вони послухають. Ріта й Марібель плакали, і Сандра: Літумо, подумай про свою жінку, — а Хосе: подумай про дитину, яку вона чекає, брате, не будь такий впертий, ходімо звідси. Все готово, сеньйоре Семінаріо, — мовив сержант, — я чекаю, щоб ви також приготувалися.
— Вони були, як закохані, до яких говорять і говорять, але все марно, бо вони літають у хмарах, — зіхнув Молодий. — Літуму зачарував револьвер.
— А Літума зачарував нас, — додав Болас, — і Семінаріо слухався його, мов хлопчик. Ледве сержант наказав йому, він розімкнув револьвер і вийняв усі патрони, крім одного. У бідолахи тремтіли пальці.
— Серце йому, напевне, підказувало, що він помре, — промовив Молодий.
— Готово, а зараз прошу покласти долоню на барабан і крутити його так, щоб не бачити, де знаходиться патрон. Крутити треба на повну швидкість, як рулетку, — вів далі сержант. — Тому це й називається російською рулеткою, розумієте, арфісте?
— Досить балачок, — крикнув Семінаріо. — Почнемо, ти, чоло задрипаний.
— Це ви вже вчетверте мене ображаєте, сеньйоре Семінаріо, — нагадав Літума.
— Мурашки по шкірі бігали, коли ми дивилися, як вони крутять барабан, — сказав Болас. — Немовби два хлопчиська — дзигу.
— Бачиш, які ці п’юранці, дівчино, — мовив арфіст. — Ризикують життям задля марнославства.
— Яке там марнославство, — заперечила Чунга. — Пияцькі вибрики, усе задля того, щоб спаскудити мені життя.
Літума відпустив барабан, — зараз треба кинути жеребок, кому бути першому, але чорт з ним, адже це я вас викликав, мені й починати. Він підніс револьвер, приставив дуло до скроні і, заплющивши очі, натиснув на гачок: клац, і зацокотіли зуби. Літума зблід, і всі зблідли, роззявив рота, і всі пороззявляли роти. V