Зелений дім

Власне, це був не будинок, а лише брудний завулок, відгороджений гаражними воротами; по його обидва боки стояли комірчини з невипаленої цегли, над входом горіла червона лампочка. В глибині містився бар, що являв собою кілька дощок, покладених на бочки. Повій було шість — усі нетутешні, старі й товсті. «Вони повернулися, — казали жартівники, — це ті, які не згоріли». Від самого початку будинок часто відвідували. По околиці вешталися п’яні гультяї, і в «Екос і нотісіас», «Ель тьємпо» та «Ла індустрії» з цього приводу з’явилися замітки, листи протесту, скарги на адресу міської влади. І тоді несподівано відкрився інший будинок розпусти, в самому центрі Кастілії: вже не завулок, а будівля з балконами і садом. Цілковито приголомшені таким поворотом справи священик і парафіяльні дами, які збирали підписи під петицією про закриття будинку розпусти біля різниці, занепали духом. Лише отець Гарсія з амвону в соборі на площі Меріно, обурений і завзятий, далі пророкував кари і катастрофи: «Бог послав п’юранцям добрий рік, але тепер для них настануть роки худих корів». Однак це не підтвердилось, і наступний рік приніс такі ж самі рясні врожаї, як і попередній. Тоді відкрилося вже не два, а чотири будинки розпусти, до того ж один з них містився неподалік від церкви; він був розкішний, більш-менш респектабельний, де клієнтів приймали білі дівиці, навіть, здається, неповнолітні, — мабуть, вони прибули просто зі столиці.

І того самого року Чунга й Доротео розлаялися, побивши одне одного пляшками, а в поліції Чунга з документами в руках довела, що вона єдина власниця бару. Що за цим крилося, які таємничі махінації? У всякому разі, відтоді власницею стала Чунга. Вона керувала баром владною рукою і змогла примусити пияків поважати себе. Це була молода привітна жінка, худа, з темнуватою шкірою і броньованим серцем. Її чорне волосся завжди було стягнуте сіткою, беззубий рот ніколи не посміхався, а очі дивилися на все з такою байдужістю, що гарний настрій мов рукою знімало. Вона носила туфлі без каблуків, шкарпетки, блузку, яка також здавалася чоловічою, і ніколи не фарбувала губів, не лакувала нігтів, не пудрила щік, але, незважаючи на свій одяг і манеру триматися, мала в голосі щось дуже жіноче, навіть тоді, коли говорила грубощі. Її важкі незграбні руки однаково легко носили столи, стільці, відкорковували пляшки і відважували ляпаси надто сміливим клієнтам. Казали, що такою черствістю і твердістю серця вона завдячує Хуані Бауро, яка втовкмачила їй в голову і недовіру до чоловіків, і любов до грошей, і звичку до самотності. Коли праля померла, Чунга влаштувала пишне частування: добрий лікер, курячий бульйон, кава цілу ніч, хто скільки хотів. А коли до помешкання увійшов оркестр на чолі з арфістом, ті, хто віддавав останню шану Хуані Бауро, позирнули на музикантів з суворістю і підозрою. Але дон Ансельмо й Чунга не впали одне одному в обійми, вона подала йому руку, так само як Боласу і Молодому, й приділила їм стільки ж уваги, як і іншим гостям, а потім з холодною ввічливістю уважно слухала їх, коли вони грали сумні вальси. Видно було, що вона володіє собою, вираз її обличчя був холодний і спокійний. Натомість арфіст здавався сумним та зворушеним; він співав, немовби молився. Згодом прийшов якийсь хлопчисько і повідомив, що в будинку розпусти за різницею непокояться, бо оркестр повинен був грати о восьмій, а вже було по десятій. Після смерті Хуани Бауро, казали мангачі, Чунга житиме разом зі старим у Мангачерії. Але вона перебралась до бару — розповідали, що вона спить під стойкою, на солом’яній маті. На той час, коли Чунга й Доротео розлаялись і вона стала власницею бару, оркестр дона Ансельмо вже грав не в тому будинку розпусти, що за різницею, а в кастільському борделі.