Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
На Українї нїде віче не дїйшло такого значіння, як у Новгородї. Найбільший розвій його бачимо в Київщинї, але й тут воно зіставало ся в ролї надзвичайного орґану, тим час як князь зістаєть ся властивим господарем в управі землї; в иньших українсько-руських землях дїяльність віча ще слабша. Ми тепер приглянемо ся дїяльности київського віча, як максимальним проявам громадського елєменту в полїтицї на Українї, а поруч з київськими фактами будемо наводити анальоґічні явища з житя иньших земель; образ дїяльности київського віча дасть нам зрозуміти, як виглядала вона, в зменьшених і ослаблених формах, по иньших українсько-руських землях, про котрі ми маємо так мало відомостий 5).
На першім місцї серед ріжних проявів полїтичної дїяльности громади треба поставити вибори або запросини князя, його потвердженнє або знов усуненнє. Сюди належить революція 1068 р., коли Кияни скинули кн. Ізяслава й вибрали Всеслава 6). Революція 1113 р., коли вони вибрали Мономаха. Виступ київської громади 1132 р., коли вона закликала на князївство Ярополка 7), та 1146 р., коли потвердила на князївстві пропонованого її від Всеволода Ігоря, але потім закликала замість нього Ізяслава. 1150 р. Кияни, по всякій правдоподібности, закликали Ізяслава вдруге, а коли тим часом засїв був у Київі Вячеслав, вони вирікли ся його й признали князем Ізяслава („а мы єго не хочемъ, ты нашь князь”). Коли Ізяслав мусїв забрати ся з Київа; Кияне „уведоша князя Дюргя въ Києвъ”, але потім знову — в третє закликали Ізяслава. По смерти Ізяслава Кияни потвердили на князївстві Ростислава; коли він утїк, побитий Ізяславом Давидовичом, і сей останнїй зголосив до Киян свою кандидатуру на київській стіл, вони закликали його до Київа; про друге князївство Ізяслава Давидовича (1157) Новгородська лїтопись теж пише: „посадиша Изяслава Давидовця Кыяне на столЂ” 8). По смерти Ростислава Кияни і Чорні Клобуки закликали на стіл Мстислава Ізяславича. Нарештї під час походу Романа на Київ на Рюрика, Кияни прийняли Романа князем: „скільки є руських городів, люди з них їхали до Романа, і Кияни відчинили йому ворота на Подолї” 9).
Закликаючи князя або приймаючи (акцептуючи) кандидатуру якогось князя на стіл, київська громада часом укладала з ним при тім умову — „ряд”. Зміст такого ряду поданий в лїтописи два рази. Оден ряд 1146 року з Ігорем, коли Кияни жадали, аби він особисто судив усякі справи, і діставши в тім запевненнє, наново присягнули йому, отже признавали його князем з тою умовою. Другий ряд 1154 р., коли Кияни поставили умовою Ростиславу, приймаючи його князем, щоб він заховував ті-ж відносини до Вячеслава, які уставили ся за його попередника — Ізяслава, і з тою умовою обіцяли київський стіл Ростиславу до віку його 10). Окрім того маємо ще дві звістки про ряд громади з князем, обидва про Мстислава Ізяславича, один з 1167, другий з 1170 року, але без усякого пояснення їх змісту. Нарештї сюди-ж, правдоподібно, належить звістка, що по смерти Вячеслава (1154) бояри радили Ростиславу вернути ся в Київ і „утвердить ся съ людьми” 11).
Як бачимо з поданого тут повного реєстру дотичних фактів, функція громади — вибирати собі князя, або бодай акцептувати певним активним проявом певну кандидатуру, та укладати з новим князем умову виконувала ся київською громадою тільки зрідка. За часи від Ярослава до монґольського находу ми маємо коло пятьдесяти перемін князїв на київськім столї, а від 1068 до 1200 (чи 1201) року, себто від першого до останнього звістного нам прояву полїтичної дїяльности громади — близько сорок; з того, по нашим звісткам, громада взяла в перемінї князя якусь участь більше-меньше чотирнадцять раз. При тім кандидата закликано на київський стіл з інїціативи самої громади властиво три, а що найбільше пять разів 12); з яких десять або одинадцять разів віче підтвердило або заакцептувало якимось активнїйшим способом кандидата, що здобував стіл на основі спадщини, тестаменту або умови князїв, або піддержало одного кандидата в боротьбі його з другим; лише чотири рази уложило воно умову з кандидатом.