Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича
Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Электронная книга - «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича». Краткое содержание книги:

Бруно Шульц — один із найвидатніших письменників XX століття. Він народився в Дрогобичі, писав польською мовою, а його посмертна слава спричинилася до змагання кількох країн за право вважати його «своїм». Це перший повний переклад творів Бруно Шульца на українську мову. Здійснив його один із найзнаковіших сучасних письменників Юрій Андрухович.
1 ... 110 111 112 113 114 115 116 117 118 ... 137
Перейти на страницу:

Але потім зірвався вітер. Він наче випав із тієї світлої прогалини неба, крутився і розбігався містом. Увесь був із м’якості та лагідності, але в дивній манії величі вдавав із себе брутального ґвалтівника. Він місив, перевертав і мучив повітря, аж воно вмирало від блаженства. Знагла завмирав у просторі і ставав дибки, розпростирався, ніби вітрильні полотна — велетенські, напнуті, як батіг, хляскітливі простирадла, зав’язувався у тверді вузли, трепетні від напруги, зі строгим виразом обличчя, ніби хотів приторочити все повітря до порожнечі, але потім витягав зрадливий кінець і розпускав оту фальшиву петлю, і вже за милю далі зі свистом викидав своє ласо, свій аркан, що мав би оплутати все, але нічого не оплутував.

А що лиш він виробляв із димом коминів! Бідний дим не знав уже й сам, як уникнути його нападок, як ухилити голову — праворуч або ліворуч — від його ударів. Так він хазяйнував у місті, ніби раз і назавше хотів того дня встановити пам’ятний зразок своєї безмежної сваволі.

Я зранку передчував нещастя. Мені заледве вдавалося йти крізь отой вихор. На розі вулиць, на перехрестях протягів однокласники тримали мене за поли. Так я пересувався містом, і все йшло непогано. Потім ми вирушили на гімнастику до іншої школи. Дорогою ми накупили собі бубликів. Довгий вуж пар, густо балакаючи, заповзав через браму усередину. Ще мить — і я був би врятований, потрапивши до надійного місця, у безпеці аж до вечора. За потреби я міг навіть переночувати в гімнастичному залі. Вірні друзі залишались би поруч усю ніч. Але трапитися ж такому, що Віцек саме того дня знайшов нового жука і з розмаху випустив його перед шкільним порогом. Жук загудів, коло входу виник затор, мене виштовхали поза ствір брами, і в цю мить мене підхопило. «Любі друзі, рятуйте!» — закричав я, вже виснучи в повітрі. Я ще встиг побачити їхні витягнуті руки і роззявлені криком роти, наступної ж миті пішов перевертом і полинув прекрасною вступною лінією. Я вже летів високо над дахами. Летячи із затамованим подихом, я бачив очима уяви, як мої однокласники витягають руки, різко перебираючи пальцями, і кричать учителеві: «Пане професоре, Шимчика віднесло!». Пан учитель глянув крізь окуляри. Спокійно підійшов до вікна і, рукою прикриваючи очі, уважно вдивився у горизонт. Але побачити мене він уже не міг. Його обличчя у млявому відблиску споловілого неба стало цілком пергаментним. «Треба викреслити його з журналу», — сказав він із гіркотою й пішов до стола. А мене все вище й вище відносило в жовті, незнані осінні простори.

Самота

Відколи я можу знову бувати в місті, відчуваю значну полегкість. Але як же довго я не виходив зі своєї кімнати! Це були гіркі місяці та роки.

Я ніяк не можу пояснити того факту, що ця кімната є моєю здавна, ще з дитинства — остання комірка від ґанку, до якої вже й за тих часів майже ніхто не заходив і про яку завжди забувалося, наче вона вже й не належала нашому помешканню. Я вже не пам’ятаю, як я до неї вселився. Мені здається, що ніч була світла, водянисто-біла, без місяця ніч. У сіруватому ореолі я бачив усе до найдрібніших деталей. Ліжко було розстелене, ніби хтось із нього щойно виліз. Я став прислухатися до тиші — чи не почую дихання поснулих. Але хто міг би тут іще дихати? З того часу я в ній мешкаю. Я сиджу в ній роками і нудьгую. Якби ж я своєчасно подбав про запаси! Гей ви — які ще можуть, яким ще відведено на це власний час, — накопичуйте запаси, збирайте зернину до зернини, добрі й поживні, солодкі зернята, бо надійде велика зима, а відтак і літа худі й голодні, і не вродить земля в єгипетському краї[230]. На жаль, я не був заощадливим хом’яком — а був радше легковажною полівкою, жив одним днем, не турбуючись про завтра і покладаючись на свій талан вічного ненажери. Як миша, я собі подумував: що мені зробить голод? У найгіршому разі я можу гризти дерево чи зубами подрібнити папір на маленькі клаптики. Найбідніше створіння — сіра церковна миша з найсіріших закапелків книги існування, може жити з нічого. Так і я живу з нічого в цій померлій кімнаті. Мухи в ній давно повиздихали. Я прикладаю вухо до деревини — чи там у глибині не шарудить хробак. Могильна тиша. Тільки я, безсмертна миша, самотній погрібник, шурхочу в цій мертвій кімнаті, невпинно дрібочу столом, етажеркою, кріслами. Я просуваюся, мов тітка Текля у довгій сірій сукні до землі — звинна, прудка і маленька, тягнучи за собою свій шарудкий хвостик. Тепер за білого дня я нерухомо, як опудало, сиджу на столі, а мої очі, ніби дві пацьорки, що вилізли назовні і блищать. Лише виступ мого писка ледь помітно пульсує, за звичкою щось дожовуючи.

вернуться

230

Алюзія до семи неврожайних років, які заповів біблійний Йосиф ув Єгипті (Буття 41: 1—57).

1 ... 110 111 112 113 114 115 116 117 118 ... 137
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)