Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Нарешті я вирішив реалізувати певну ідею, що деякий час усе впертіше нуртує в мені.

День був безвітряний, лагідний і замислений, один із тих днів пізньої осені, коли рік, вичерпавши всі кольори і відтінки тієї пори, здається, повертається до весняних реєстрів календаря. Небо без сонця уклалося в кольорові смуги, лагідні верстви кобальту, смарагду і селедину[227], на останньому рубежі замкнуті смугою чистої, наче вода, білості — невимовний і давно забутий колір квітня. Я вдягнув найкращий костюм і вийшов у місто не без деякого хвилювання. Ішов я швидко, без жодної перешкоди в затишній аурі того дня, й разу не збочивши від прямої лінії. Затамувавши подих, я піднявся кам’яними сходами. Alea iacta est[228] — сказав я собі, постукавши у двері канцелярії. З усією скромністю, як і належиться в моїй новій ролі, я підійшов до столу пана директора. Я був дещо збентежений.

Пан директор витягнув із заскленої коробочки нашпиленого хруща і під кутом наблизив його до очей, розглядаючи на світлі. Його пальці були вимазані чорнилом, короткі нігті пласко обстрижені. Він глянув на мене з-над окулярів.

«Ви, пане раднику, хотіли б записатися до першого класу? — спитав директор. — Це дуже похвальне і гідне рішення. Я розумію це так, що ти хочеш відбудувати свою освіту від основ, від фундаменту. Я не втомлююся повторювати: граматика і табличка множення є основами для будь-якої освіти. Звичайно, ми не можемо поставитися до радника як до учня, який підлягає шкільному примусу. Радше — як до вільного слухача, як до ветерана абетки, так би мовити, який після довгих блукань немовби знов опинився за шкільною партою. Спрямував, так би мовити, своє пошарпане судно до нашого порту. Так-так, пане раднику, небагато людей виявляє нам отаку вдячність і таке визнання наших заслуг, аби після цілого життя, проведеного у праці і стараннях, повернутися до нас і осісти тут на постійно як добровільний пожиттєвий другорічник. Пане раднику, ви будете в нас мати виняткові права. Я завжди казав…».