Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
— Без віслюка… ваша милість…
— Ніяка не милість… — Фадул аж нетямився. — Те саме по собі, це саме по собі. Плачу, як домовились, і ні дрібки більше.
Він мав ту перевагу, що медальйон був у нього. Добув з кишені штанів пачку старих, заяложених асигнацій, послинив пальця і заходився рахувати.
— Я передумав продавати, — заявив Жозеф.
— Пізно, я вже купив. — Фадул простягнув потрібну суму.
Жозеф, з рукою на кинджалі, мовчки зважував ситуацію; Маврисіо й Мігуел підійшли і стали поруч. Якби араб був сам, вони, попри його зріст, люту пику й револьвер, спробували б налякати його, а то й вдатися до сили. Проте навіть цигани знали ім’я і послужний список капітана Натаріо да Фонсеки. Нарешті Жозеф узяв гроші й почав демонстративно перелічувати, мовляв, він теж гордий. І вже зібрався йти, коли капітан зупинив його.
— А канчука не продасте?
На руці в цигана висів нагай: вигадливий, майстерної роботи. З плетеного кінського волосу, реміння перехоплене кільцями — срібними чи залізними? Інкрустоване пужално — костяне чи слонової кості? Жозеф повільно обернувся.
— І так сьогодні прогадав, не треба мені більше збитків.
— Скажіть свою ціну, а я свою.
Срібло й білокость, залізо і кістка — циган і араб знову з видимою втіхою почали торгуватись. Але капітан урвав їхній торг у самому розпалі і купив нагай не торгуючись. Як на Фадула, задорого.
Невдовзі циганські кибитки заскрипіли в напрямку містка.
— Що ви, куме, робитимете з ним? Перепродасте? Подаруєте? — поцікавився капітан Натаріо да Фонсека, милуючись медальйоном. Фадул витяг його з темної обгортки і поклав на прилавок.
Шинкар, наливаючи з припасеної для врочистої нагоди пляшки, загув, як у бочку, вдоволеним сміхом.
— Я виклав добрі грошики, але він вартий більшого. Повірте слову знавця. Де цей сучий син міг мене обкрутити, то це на віслюку. Але сам Бог послав мені вас, капітане.
Він глянув у двері на той берег; кибитки вже розтали в далечині.
— Недарма Святе Письмо глаголить: хто прийде з мечем, од меча й загине. Ось що каже Біблія, капітане. Циган прийшов стригти вовну, а пішов сам пострижений.
— Невже такий дорогий?
— Та я перепродам його з великим зиском в Ільєусі чи в Ітабуні. В кабаре у мене його з руками полковники одірвуть. — Він похитав своєю головешкою. — Кажете — подарувати? У мене ні нареченої, ні жінки, а якби й були, я не мільйонер розорятися на такі дарунки. Словом, я у виграші. А от ви, капітане, даремно переплатили за цей нагай. Якби трохи поводитися, циган спустив би ціну.
— Можливо, але я надто нетерплячий, щоб торгуватись. Я купив його, куме, щоб подарувати. Подарувати одному хвату.
— Я вже здогадуюсь. Ви купили його докторунчикові, чи не так?
Нічого собі жарти: називати вже зрілого мужа докторунчиком; проте Натаріо знав його малюком, а Фадул підлітком. Приїзд Вентуриньї додому після довгих гульок у Ріо-де-Жанейро перетирали на зубах у барах Ітабуни та Ільєуса, на залізничних станціях в Агуа-Преті, Секейро-де-Еспіньйо й Такарасі, в сільцях і містечках, у поміщицьких маєтках.
— Вентуриньї доведеться погецати в сідлі, поковтати пилюки, попомісити грязюку. Полковник хоче, щоб він не тільки адвокатував, а й хазяйнував в Аталаї. Він уже купив йому верхового осла й кобилу, я допомагав вибирати. Баскі, тільки для Вентуриньї. — Дрібні очиці капітана зблиснули. — Ти, куме, й не уявляєш, як полковник упадає коло свого сина.
— І добре робить. Син одинак, та ще й доктор. Який батько не радітиме? — Фадулові очі зблиснули теж. — Коли в мене заведуться сини, і вони вийдуть у доктори. Тільки не в адвокати: один буде лікар, другий — священик.
— Який же із священика доктор, куме?
— Як який? Ще більший, ніж інші, капітане. У докторів перстень на пальці, а в священика корона на голові — тонзура. Священик — доктор Господній.
Натаріо поринув у задуму, його вуста ворухнула усмішка.
— Подумати, що я садовив його на барана… — Він цьвохнув нагаєм. — Такий хлистик йому сподобається, гарний і легкий.
Пуга-трійчатка, гідна жевжика-бакалавра, синка мільйонера, какаового короля, який робить погоду в політиці, крутить законом, як дишлом, диктує в нотаріальних конторах. У земельному праві по всьому узбережжі не знайдеться адвоката, який би потягався з ним: Вентуринья тут цар і Бог.
Натаріо добре знав хлопцеві смаки, уподобання й нахили. Він його ростив і навчав, вибавляв з різних халеп, особливо в борделях та кабаре, і навіть іноді картав студента, татового синочка, за тринькання грошей. Не раз і не два ловив його за поли: поклонник скляного бога, Вентуринья легко втрачав тяму. І ось тепер він — дипломований адвокат, для Натаріо це радість не менша, ніж для полковника.