Джерело
- Автор: Рэнд Айн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-55-5
- Переводчик: Елена Замойская
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Джерело». Краткое содержание книги:
Якийсь час він нерухомо лежав упоперек ліжка, відсунувшись від неї і звісивши голову з краю. Вона чула повільне важке дихання. Лежала на спині — так, як він покинув її; нерухома, з розкритим ротом, порожня, просвітлена і невагома.
Вона побачила, як він підвівся. Побачила його силует на тлі вікна. Він вийшов, не мовивши жодного слова і не глянувши на неї. Вона зауважила це, але не надала значення. Вона просто прислухалася до його кроків, що віддалялися садом.
Тривалий час вона лежала нерухомо. Потім поворухнула язиком і почула звук звідкілясь із нутра — сухий, короткий, знеможений схлип, але вона не плакала, а її очі залишалися сухими і розплющеними, наче паралізовані. Звук перейшов у рух, поштовх прокотився від горлянки до шлунка. Вона підхопилася, незграбно встала, зігнувшись і притискаючи руки до живота. Почула, як у пітьмі деренчить маленький столик біля ліжка, глянула на нього, приголомшена, що столик рухається сам собою. А потім збагнула, що труситься вона. Вона не була налякана; було безглуздо так ось тремтіти, короткими поштовхами, наче у нападі беззвучної гикавки. Вона подумала, що слід прийняти ванну. Це бажання стало непереборним, наче вона відчувала його вже віддавна. Нічого не мало значення, тільки б прийняти ванну. Вона повільно попленталася до дверей ванної кімнати.
Увімкнула світло та побачила себе у великому люстрі. Побачила пурпурові синці, залишені на її тілі його ротом. Почула притлумлений, не дуже голосний стогін. Його спричинив не її вигляд, а раптовий спалах усвідомлення: вона зрозуміла, що не купатиметься, що хоче зберегти відчуття його тіла, сліди його тіла на своєму; і вона знала, що означає це бажання. Вона впала навколішки, стискаючи руками край ванни, не в змозі примусити себе переповзти через нього. Її руки зісковзнули, і вона завмерла на підлозі. Плитка під її тілом була тверда і холодна. Вона пролежала так до ранку.
Рорк прокинувся зранку та подумав, що минула ніч була наче досягнутий пункт, наче зупинка в русі його життя. Він ішов уперед заради таких зупинок, заради таких миттєвостей, як та, коли він крокував напівзавершеним геллерівським будинком, як минула ніч. Якимось чином, і цього не можна описати, минула ніч стала для нього тим, чим були для нього будинки; за силою відчуттів, за тим, що це давало його усвідомленому існуванню.
Їх поєднало взаєморозуміння за межами насилля, за межами зумисного цинізму його вчинку. Якби вона менше означала для нього, він не повівся б із нею так, як повівся; якби він менше означав для неї, вона не опиралася б так відчайдушно. Те, що вони обоє це знали, переповнювало Рорка неповторним піднесенням.
Він пішов до каменоломні та працював того дня, як завжди. Вона до кар'єру не прийшла, та він і не сподівався її там побачити. Але думка про неї залишалася, і він зацікавлено за нею спостерігав. Було дивно усвідомлювати існування іншої людини, відчувати це як нагальну потребу; потребу, що не надавалася визначенню, не була ані приємна, ані болісна, лише остаточна, як ультиматум. Було важливо знати, що вона існує в цьому світі; важливо було думати про неї, про те, як вона прокинулася цього ранку, як рухалася, думати про її тіло, що й досі належало йому, віднині й назавжди, думати про те, що думає вона.
Того вечора, під час вечері у закіптюженій кухні, Рорк розгорнув газету та побачив ім'я Роджера Енрайта в колонці світської хроніки. Він прочитав стислий абзац:
«Здається, ще один великий проект летить у кошик для сміття. Роджер Енрайт, нафтовий король, цього разу, здається, спантеличений. Він мусить зробити зупинку на шляху до своєї останньої нездійсненної мрії про будинок Енрайта. Як нам повідомили, виникли проблеми з архітектором. Незадоволений містер Енрайт показав на двері півдесятку видатних будівничих ділків. Усі вони — першорядні фахівці».
Рорк відчув раптову судому, з якою так часто намагався боротися, щоб не дозволити завдати занадто сильного болю: конвульсію безпорадності на думку про те, що він міг би зробити, що можливо було б зробити і що закрито для нього. Потім, без будь-якої причини, він згадав Домінік Франкон. Вона ніяк не була пов'язана з його думками; неприємно вразило усвідомлення, що їй вдалося залишитися серед решти його думок.