Відкрите суспільство та його вороги

На перший погляд ця критика може видатися несправедливою. Можна зауважити, що коли люди вимагають визначень, вони прагнуть уникнути двозначностей, часто пов'язаних з такими словами, як49 «демократія», «свобода», «обов'язок», «релігія» тощо; що, безсумнівно, неможливо визначити всі наші терміни, однак можна дати визначення деяким найнебезпечнішим і зупинитися на цьому; і що визначальні терміни треба просто прийняти, іншими словами, слід зупинитися після одного-двох кроків, щоб уникнути нескінченного регресу. Проте це зауваження неспроможне. Припустімо, що згадані терміни часто неправильно вживають. Утім, я не погоджуюсь, що спроба визначити їх допоможе поліпшити становище. Тільки поверне на гірше. Те, що «давши визначення своїм термінам» і залишивши визначальні терміни невизначеними, політики не зможуть зробити свої промови коротшими, зрозуміло; адже, як ми побачили, будь-яке есенціалістське визначення, тобто те, що «визначає терміни» (на противагу номіналістському, яке запроваджує нові технічні терміни), означає заміну стислої оповіді довшою. Окрім того, спроба визначати терміни може лише збільшити невизначеність і плутанину. Оскільки ми не можемо вимагати, щоб усі визначальні терміни були в свою чергу визначені, розумний політик чи філософ легко зуміє задовольнити потребу у визначеннях. Якби його запитали, наприклад, що таке «демократія», він зміг би відповісти «правління спільної волі» або «влада духу народу»; після того, як він дав визначення і тим самим задовольнив вищі норми точності, ніхто не наважиться далі критикувати його. І справді, як можна його критикувати, якщо вимога про те, щоб у свою чергу були визначені «правління», «народ», «воля» чи «дух», приведе нас до нескінченного регресу, а відтак її ніхто не наважиться висунути? А якби, попри все, хтось і висунув, то цю вимогу можна було б так само легко задовольнити. З іншого боку, суперечка про те, чи було це визначення правильним, може призвести тільки до порожньої дискусії про слова.