Пірат

— Ахлан,— сказав він.

— Ахлан фікі,— відповів Юсеф, переступаючи поріг і ставлячи валізу. Він випростався. — Чи не потримаєш ти оце у себе, доки я вийду? — спитав він.

— Із задоволенням, пане,— відповів Джабір.— Хазяїн чекає на вас у книгозбірні. Коли ваша воля, ідіть за мною.

Юсеф скинув пальто і віддав його Джабірові, потім рушив за ним через великий хол до дебелих двостулчастих дерев'яних дверей. Джабір тихо постукав.

— Заходьте,— гукнув Бейдр.

Джабір відчинив двері і тримав їх, доки Юсеф зайшов, а потім тихо зачинив. Юсеф розглянувся по книгозбірні. То була велика старомодна кімната з книжковими полицями від долівки і до самої стелі. Бейдр сидів за письмовим столом, спиною до високих засклених стулчастих дверей, що вели до саду. Єдиним світлом у кімнаті була лампа на столі Бейдра з чудовим абажуром, який затіняв його обличчя. Коли Юсеф підійшов до нього, він не підвівся.

— Вілла — прекрасна,— почав Юсеф. — Та, врешті, я нічого іншого і не чекав.

— Вона затишна.

— Треба було мене попередити, що добиратися сюди важкенько,— усміхнувся Юсеф. — Місцями дорога покрита ожеледдю. Особливо на поворотах під скелею.

— Я не подумав про це,— ввічливо мовив Бейдр. — Я забув, що бувають ночі, коли на дорозі ожеледиця. Мені треба було б послати за вами одного з моїх водіїв.

— Дрібниця. Я упорався. — Він сів у фотель навпроти столу. — Дуже шкода, що ви не змогли сьогодні увечері приїхати до готелю. Дівчина була дуже розчарована.

— Цяцька не помогла вгамувати її біль?

— Я купив їй золотого «П'яже». Допомогло.

Бейдр зиркнув на нього. Уяву він мав слабеньку. Та, врешті, що ще можна купити для дівчини в Швейцарії, окрім годинника? Він помітив блиск поту на обличчі Юсефа.

— Може, вип'єте кави? Чи чогось холодного, наприклад шампанського?

— А є ще що-небудь? — засміявся Юсеф, злегка з надмірною готовністю.

Бейдр смикнув позаду себе шворку дзвоника. Джабір відчинив двері.

— Пляшку шампанського містерові Зіяду.

— Чи Дік говорив вам про те, як я владнав справу з Майклом Вінсентом? — спитав Юсеф, коли Джабір вийшов по вино.

— Так. Як ви зуміли змусити його так легко від нас відчепитися?

— Це було не так легко. Та, зрештою, я примусив його зрозуміти, що, притягши нас до суду, він нічого не виграє. Що ми зв'яжемо його на роки і в результаті він позбудеться всього того, що він міг би отримати як законну винагороду. Потім я пообіцяв, що ми заангажуємо його на іншу картину, якщо в майбутньому ми вирішимо її створити. Тоді ми неодмінно звернемося саме до нього.

— Ви дуже добре впоралися з цією справою,— сказав Бейдр.

До кімнати повернувся Джабір з пляшкою «Дом Периньйону» в цеберку з льодом і двома келихами на срібній таці.

— Я радий, що ви задоволені,— сказав Юсеф, спостерігаючи, як Джабір вправно відкоркував пляшку і наповнив обидва келихи. Слуга вийшов, і Юсеф узяв келих. Він поглянув на Бейдра. — А ви не будете пити?

Бейдр похитав головою.