Пірат
- Автор: Роббинс Гарольд
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Иван Яндола
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Пірат». Краткое содержание книги:
Пірат, безперечно, один з найбільш знаменитих романів Гарольда Роббінса, який вийшов чи не на всіх мовах світу і приніс своєму творцеві гучну славу. Неповторну своєрідність роману надає химерне поєднання авантюрного сюжету і глибокого проникнення в психологію героїв, екзотики Сходу і по-європейськи динамічного розвитку подій, показу всіх потаємних пружин великого бізнесу і пряної еротики.
— А це думка. — Дікові здалося, що він чув, як у голові Юсефа обертаються коліщата. — Мені треба з'ясувати там іще дещо. Перекажіть шефові, що я буду десь під вечір.
— Перекажу,— сказав Дік і поклав слухавку.
До кабінету, знову з повним кавником, зайшла секретарка.
— Там чекає міс Аль Фей,— сказала вона, ставлячи тацю на його письмовий стіл.— Вона питає, чи у вас вибереться цього ранку для неї хвилька?
— Запросіть її,— сказав Дік. Мабуть, Лейла щось задумала, подумав він, наливаючи каву. Зазвичай вранці до кабінету вона ніколи не заходила.
Він не пам'ятав такого, щоб вона так скидалася на дівча-підлітка, як цього ранку. Вона нерішуче стала перед його письмовим столом.
— Сподіваюся, що не заважаю,— сказала вона тихим голосом. — Твого часу я багато не заберу.
— Все гаразд. Хочеш кави?
— Ні, дякую. Я прийшла тільки для того, щоб попросити вибачення за вчорашній вечір.
— Забудь про те, що було. Я вже забув.
— Ні, я серйозно,— наполягала вона. — Я поводилася, мов вередливе дитя. Я була неправа — просити тебе про такі речі. Я не хочу, щоб це, в якій-небудь мірі, вплинуло на наші стосунки.
— А це й не вплинуло.
— Чесно?
— Чесно,— відповів він.
Він помітив прояв полегшення і дивний блиск тріумфу в її очах.
— Чи зможу я прийти увечері до твоєї кімнати? — спитала вона тим самим тихим голосом.
— Я буду дуже нещасний, якщо ти цього не зробиш.
— Я обіцяла подругам повечеряти з ними сьогодні вечором. Я постараюсь вирватися якнайшвидше і прийти додому.
— Я чекатиму.
Вона обійшла стіл, узяла його руку і приклала до своїх грудей.
— Не знаю, чи зможу дочекатися до вечора,— сказала вона.
Задзеленчав телефон. Він одірвав руку від її грудей і потягся до слухавки.
— Боюсь, юна леді,— сказав він удавано суворим тоном,— що нам обом доведеться це зробити.— Він підняв слухавку.— Зачекайте хвилинку,— сказав він. Потім він затулив рукою мікрофон і підвів на неї очі — От бачиш, мені треба працювати.
Вона швидко поцілувала його в уста і рушила до дверей. Напівдорозі вона зупинилася, ніби щось раптом спало їй на думку.
— До речі, ти нічого не збираєшся говорити моєму батькові, чи не так?
— Ні,— сказав він, все ще затуляючи мікрофон рукою.
Вона кивнула, усміхаючись.
— Добре,— вона послала йому рукою поцілунок. — До вечора.
Він утримував посмішку на обличчі, аж доки за нею зачинилися двері, та коли він зняв руку з мікрофона, у нього з'явився заклопотаний вираз.
Мізком своїх кісток він відчував, що щось тут не так. Дуже не так.
Розділ сьомий
Бейдр підняв слухавку. Голос Юсефа звучав весело.
— Я ось тут, у готелі, в місті, і я привіз із собою з Парижа щось дуже особливе,— сказав він. — Чи не хочете ви приїхати й повечеряти?
— Думаю, що не зможу.
— Шефе, ви ж знаєте мене. Коли я говорю, що щось особливе, то так воно і є. Ви навіть не уявляєте, яка в неї фігура, і вона навіжена, зовсім навіжена. І хоч що б ви придумали, вона все охоче зробить.
— Прибережи її на пізніше. Якось іншим разом. У нас сьогодні на вечерю запрошені люди.
— Тоді, можливо, завтра вранці.
— Це теж виключено. Завтра вранці я маю вдома декілька зустрічей.
— То коли ви бажаєте зустрітися зі мною? — спитав Юсеф. — Завтра за обідом?
— Весь день забитий. Приходь сьогодні пізно ввечері.
— Сьогодні пізно ввечері? — в голосі Юсефа відчулося занепокоєння.
— Так. Мої вечірні гості розійдуться десь опівночі. Припустимо, ти з'явишся тут десь о пів на першу.
— Ви впевнені, що не хочете приїхати сюди? — перепитав Юсеф. — Дівчина буде дуже розчарована. Я розповідав їй, який ви великий чолов'яга.
— Купи їй якийсь дріб'язок у ювелірній крамниці готелю і віддай їй з моїми вибаченнями, а ще скажи їй, що я шкодую так само, як і вона.
— Гаразд, шефе. Тоді, до зустрічі вночі. О дванадцятій тридцять, так?
— Так,— сказав Бейдр і поклав слухавку. Він усе ще сидів у напівтемряві бібліотеки, коли до кімнати зайшла Джордана.
— Хлопці лягають спати,— сказала вона.— Вони питають, чи ти не піднімешся, щоб побажати їм на добраніч.
— Авжеж,— сказав він, зводячись на ноги. Він рушив повз неї, коли вона зупинила його, взявши за руку.
— Щось негаразд? — спитала вона, дивлячись йому в обличчя.
— З чого ти взяла?
— У тебе стурбований вигляд. Хто це тобі телефонував?
— Юсеф. Він приїде зустрітися зі мною після того, як розійдуться гості.