Танці утрьох
- Автор: Медведєв Олександр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-067-2
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Танці утрьох». Краткое содержание книги:
«Любий, бажаю тобі якнайшвидшого одужання. Сподіваюся, ти охоронятимеш мене під час гастролей в Арабських Еміратах. Сьогодні мені не дозволили побачитися з тобою, але думками я завжди поруч. Любляча тебе Наталя».
Гастролі в Арабських Еміратах… думками з тобою… Не пустили… І ні слова про Смолича. Ні слова про курточку.
— Ти, Сергію Володимировичу, ніби наречена, весь у квітах, — мовив сусід по палаті.
— На, візьми почитай, — Кононов простягнув сусідові прочитане Наталчине послання.
— Це що? — запитав Сергій, беручи складений учетверо аркуш.
— Пас учора одну бабу, співачку, але почалася стрілянина… Це від неї квіти.
Сергій з цікавістю прочитав записку, всміхнувся, склав.
— А вона тебе пацаном не вважає!
— Ясна річ, — підтвердив Кононов, що вже ввійшов у роль охоронця.
— І багато вона тобі платить?
— У тому вся біда, що небагато. В Емірати їде не відпочивати… — обурився Кононов.
Сергій похитав головою на знак того, що все розуміє. Він, як і більшість, жив за правилом «грошей багато не буває».
— Якщо чесно, я хочу втекти від неї, та поки не знаю куди.
— А ти не пробував щось підшукати?
— Зустрів був Костика з «Євтотура», — Кононов задумливо підвівся на лікті, — ти його часом не знаєш?
— Костика? — на обличчі Сергія засяяла радісна усмішка. — Та хто ж його не знає. Це мій дружбан, ми з ним торік улітку разом на його тачці весь Крим об’їздили.
— Його шеф мені пропонував якийсь вантаж до Румунії відвезти. Обіцяв щедро заплатити. Я вже було погодився. А тут ще тиждень треба кантуватися.
— Не знаю, може, спілкуючись з тобою, він і не виявляв пожадливості, але це такий скнара, такий жлоб. За кожен бакс доводиться горлянку дерти, — ображено мовив Сергій.
«Спрацювало!» — радів подумки Кононов.
— Ти, бачу, теж пролітаєш? — співчутливо мовив він.
— Пролітаю, — сумно зітхнув Сергій. — Гарний з мене супровідний зі стріляною ногою. А до післязавтра я не оклигаю.
— До післязавтра? — перепитав Кононов і, зіщулившись, приклав руку до лоба: — А не до завтра?
— Ти щось плутаєш, певно, добряче головою вдарився. Це дільце точно планувалося на шістнадцяте, а сьогодні тільки чотирнадцяте. Я точно пам’ятаю — шістнадцятого числа в якомусь будинку моди пацани мають вантажитися.
— А я думав, сьогодні п’ятнадцяте, — театрально мовив Кононов.
Він був задоволений собою: йому вдалося з’ясувати точну дату відправлення контрабанди і місце.
14 травня, 18.58
Кононов проспав не більше двох годин — про це свідчили цифри на електронному табло, що стояло на тумбочці. Потрібно було подзвонити. Саме зараз. Вечір підкрався непомітно, як це зазвичай буває в лікарнях. Сильне запаморочення і кольку в правому боці Кононов відчув одразу, як тільки спробував устати з ліжка. Встати було вкрай необхідно, тому про біль довелося тимчасово забути.
Кононов приблизно знав тутешні порядки. Колись йому не раз доводилося відвідувати пораненого товариша, що довгенько вилежувався тут через кульове поранення. Приблизно о сьомій в медсестер і лікарів була перезмінка.
— Ти далеко намилився? — Запитав Сергій у Кононова.
— Піду прогуляюся, — Кононов взув лікарняні капці без задників і зашкутильгав до виходу з палати.
— А якщо лікар запитає, що сказати? — не міг угамуватися Сергій.
— Скажеш, що щойно вийшов.
Кононов обережно відкрив двері і виглянув у коридор. Нікого. За столиком чергової медсестри порожньо. В ординаторській чулися чиїсь голоси. Кононов зашкутильгав до виходу.
Вийшовши з відділення, він опинився на сходовому майданчику, що слугував одночасно і курильнею для лікарів та хворих, і вузлом зв’язку для всіх бажаючих. Тут, як і на кожному поверсі, стояв телефон-автомат. Для конспірації Кононов спустився на поверх нижче.
На щастя, біля телефону не було нікого.
Кононов набрав домашній номер майора Букреєва. Почув неймовірно довгу чергу гудків. Кононов безнадійно ще раз набрав номер. Він чекав біля двох хвилин і його терпіння було винагороджено. Трубку взяв сам Букреєв — гроза організованої злочинності міста.
— Андрій? — Кононов намагався бути якомога привітнішим.
— A-а, хворий? Я щойно зайшов. Ще у коридорі почув, як ти, Володимире Андрійовичу, наполегливо дзвониш. Як твої справи? Здоров’я?