Беру свої слова назад

Автор: Суворов Виктор
Год: 2005
Язык: украинский
Год: Сталкер
ISBN: 966-696-874-6
Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
Жанр: История

Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:

Анотація Після виходу в світ книжки «Тінь перемоги», Віктор Суворов продовжив дослідження ролі маршала Жукова в історії СРСР. Результатом стала друга частина книжки, під назвою «Беру свої слова назад». Спроба її публікації в Росії в рік 60-річчя Перемоги зіткнулася з передбачуваними труднощами, проте в липні 2005 року книжка (видана в Донецьку) з'явилась у продажу в російських книжкових магазинах.

Перейти на страницу:

А мідні труби ревуть все голосніше: «Будучи начальником Генерального штабу, він абсолютно правильно оцінював армії ворогів і стан своїх військ» (Маршал Радянського Союзу Д.Т. Язов. «Красная звезда», 20 квітня 2004 р.). Вже куди правильніше.

Альтернатива ось яка: або нас так і будуть у всьому світі вважати повними ідіотами (а Жукова генієм), або книжку Жукова ми все-таки прочитаємо і виявимо в ній деякі, м'яко кажучи, неточності.

Ось думка Костянтина Симонова. Він говорить про всіх наших мемуаристів, у першу чергу про Жукова: «Багато хто з них звикли, що пишуть за них, що вони тільки підписують те, що їм пропонують, а пропонують їм те, що потрібно, те, що треба. Ні ціни слова вони не знають, ні відповідальності за написане слово» («Знамя». 1997. No 2. С. 188).

За ці слова можна пробачити Симонову всі його гріхи.

Розділ 21

Про Кулика і Павлова

У сформованій ситуації Сталін і Жуков, зрозумівши, що за ці злочинні помилки, крім них, власне, запитувати більше нема з кого, швидко знайшли «рудого». Ним виявився Павлов.

І хоча він змушений був діяти на напрямку головного удару німців в тій обстановці, яку йому створили вищі (причому офіційно «допомагали» йому спочатку три маршала - Шапошников, Кулик, Ворошилов, потім ще два - Тимошенко, Будьонний і «долучений» до них Мехліс), розстріляли з групою генералів округу саме його.

М.В. Сафір.

Військово-історичний архів. 2001. No 2. С. 94

– 1 -

Це старий прийом: щоб відтінити сліпуче сяйво і велич, треба поряд зобразити щось темне, похмуре, мерзенне, бридке, смердюче. Для контрасту.

Поруч з найбільшим стратегом усіх часів і народів нам малюють нікчемних дрібних людців, тупих служак, які були ні на що не здатні, які нічого не розуміли. У складній обстановці початку війни вони проявили неорганізованість, розгубленість, нерозторопність, невміння керувати військами, а то й найзвичайніше боягузтво. В якості головних антиподів стратегічного генія ХХ століття комуністична пропаганда обрала Маршала Радянського Союзу Григорія Івановича Кулика і генерала армії Дмитра Григоровича Павлова.

Поливати брудом Кулика і Павлова - робота хлібна, непорохнява. І розумової напруги не вимагає. І Кулик, і Павлов були розстріляні за наказом Сталіна, заперечити наклепникам не можуть. І мемуарів не залишили. А томи Жукова - ось вони, гіркою лежать. Черпай відрами бруд з жуковського мемуара та від себе додавай.

Першим проти Кулика і Павлова виступив Жуков. І вибір його був невипадковим. Причина ось яка. Кинувся Жуков з викриттями на адмірала Кузнєцова, а той відповів: сам дурень! Кинувся на Рокосовського, той огризнувся. Зробив підлість Василевському, а той не забув. Тиснув Малиновського, але й той знайшов, як відбитися. Рипнувся на Соколовського, здачі отримав. Потягнув на Конєва, а той ледве великому стратегу морду не розбив. Публічно. Шкода, розняли.

І зрозумів Жуков: тут не проб'єш. Треба там, де легше. Так і стали Павлов з Куликом улюбленими мішенями «об'єктивної критики». Безмовні - ось у чому зручність.

– 2 -

У чому ж винні Кулик і Павлов?

Ланцюг звинувачень проти Павлова складається з трьох ланок.

Перша. У січні 1941 року в ході стратегічної гри на картах він продемонстрував повну безпорадність. Жуков нібито розбив Павлова граючись.

Друга. Через півроку, ввечері 21 червня, коли треба було піднімати війська за тривогою, коли на рахунку були кожна година і кожна хвилина, добросердний Павлов веселився в театрі. Разом з усіма своїми заступниками.

Третя. Коли гримнула війна, Павлов нібито виявив повне нерозуміння природи сучасної війни, невміння керувати військами у складній неясній обстановці. Тому - катастрофа Західного фронту, а слідом за цим - цілий ланцюг катастроф. Довелося Павлова розстріляти. Шкода, але що поробиш, - заслужив. За гріхи йому і мука.

Але давайте уважно подивимося на гріхи, прорахунки і помилки генерала армії Павлова.

Почнемо з найголовнішого звинувачення, яке полягає в тому, що Павлов погано діяв у перші дні війни. Це звинувачення щонайменше несправедливе. Влітку 1941 року в Червоній Армії було п'ять Маршалів Радянського Союзу: Ворошилов, Будьонний, Тимошенко, Шапошников і Кулик. У перші дні війни всі п'ятеро перебували на Західному фронті. Всі «допомагали» Павлову.

Їх посади на 22 червня:

Ворошилов - член Політбюро ЦК, заступник Голови СНК, голова Комітету оборони при РНК СССР. До 1940 року Ворошилов 15 років був наркомом оборони СРСР.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?