Гордість і упередження і зомбі
- Автор: Остин Джейн, Грэм-Смит Сет
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 978-966-500-783-8
- Переводчик: Роксоляна Свято
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Гордість і упередження і зомбі». Краткое содержание книги:
Так починається «Гордість і упередження і зомбі», розширена версія улюбленого роману Джейн Остін, до якого тепер увійшли цілковито нові епізоди — сцени безжальних зомбівських безчинств. Іще на початку ми дізнаємося, що тихі села Англії охопила загадкова моровиця, внаслідок якої мертві... почали оживати! Тепер у відважної Елізабет Беннет немає вибору: вона мусить порятувати батьківщину від нечисті. Та вже невдовзі від таких шляхетних намірів її відволікає гордовитий і бундючний містер Дарсі. З його появою на читача чекає розкішна комедія характерів, сповнена майстерних словесних поєдинків між двома закоханими, а також не менш брутальних реальних поєдинків на кривавому полі бою. Чи зуміє Елізабет побороти сатанинське поріддя? І чи зможе подолати соціальні упередження, властиві класові дрібноземельних дворян? Сповнений романтики, сердечних мук, сутичок, канібалізму й тисяч трупів на різних стадіях розпаду, роман «Гордість і упередження і зомбі» перетворює шедевр світової літератури на щось таке, що вам справді захочеться прочитати.
ДЖЕЙН ОСТІН — авторка романів «Розум і почуття», «Менсфілд-Парк», «Емма» та інших шедеврів британської літератури.
СЕТ ҐРЕМ-СМІТ колись прослухав курс із англійської літератури. Нині проживає в Лос-Анджелесі.
— Лишенько! — вигукнула місіс Беннет, стоячи біля вікна наступного ранку. — Знову цей неприємний містер Дарсі вчепився до нашого любого Бінґлі! Чого він увесь час нав’язується? Чого б йому не сходити на полювання й не лишити нас нарешті у спокої? Куди його подіти? Ліззі, сходи з ним погуляй, щоб він не плутався в Бінґлі під ногами.
Елізабет ледь не розсміялася, почувши таку доречну пропозицію, хоч їй і було прикро, що мати говорить про нього в такому тоні.
Щойно джентльмени увійшли, Бінґлі зустрів її таким промовистим поглядом і так тепло потис їй руку, що не лишалося сумнівів — він знає все. Незабаром він сказав:
— Місіс Беннет, у вас тут немає інших алей, де Ліззі могла б заблукати?
— Нехай містер Дарсі, Ліззі й Кітті сходять на могильник на горі Ок-гем, — запропонувала місіс Беннет. — Це гарна довга прогулянка, а містер Дарсі там ще не бував.
— Інші, може, й потішаться, — озвався містер Бінґлі, — але ж для Кітті це, напевно, задалеко, вона втомиться. Правда, Кітті?
Кітті підтвердила, що краще посидить удома. Дарсі висловив гаряче бажання оглянути могильник, а Елізабет погодилася мовчки. Вона піднялася нагору, щоб перевдягтися до прогулянки, а за нею піднялася й місіс Беннет:
— Вибач, Ліззі, що цього прикрого типа повісили на тебе. Сподіваюся, ти не проти — це ж бо все заради Джейн. Та не так уже часто ви й перетинаєтеся. Не переймайся.
Під час прогулянки було вирішено, що містер Дарсі попросить згоди містера Беннета того ж вечора. Благословення матері Елізабет збиралася попросити сама. Вона не знала, як та сприйме цю звістку, і часом навіть підозрювала, що навіть його статків і слави не стане, щоб перебороти її бридливе ставлення.
Коли містер Беннет подався увечері до бібліотеки, Елізабет побачила, як містер Дарсі встав і пішов за ним. Від хвилювання вона аж заціпеніла. Вона думала, що батько погодиться, хоча й неохоче; але їй було прикро, що саме вона, його найкращий воїн, так засмутить батька своїм вибором. Тому, доки містер Дарсі не повернувся, вона сиділа, мов на голках, і відлягло їй трохи лише від його усмішки. За кілька хвилин він підійшов до стола, за яким Ліззі сиділа разом з Кітті. Вдаючи, що захоплено спостерігає за її роботою, він нахилився і прошепотів їй на вухо: «Ідіть у бібліотеку, батько хоче з вами поговорити». Вона одразу послухалася.
Батько з суворим виразом обличчя походжав кімнатою.
— Ліззі, що ти собі надумала? Ти несповна розуму, що погодилася на його пропозицію? Ти ж його завжди ненавиділа!
Як палко вона бажала тієї миті, щоб її колишні думки були розважливіші, чи бодай щоб вона висловлювала їх стриманіше! Це дозволило б уникнути плутаних пояснень і зніяковіння, яких тепер годі було оминути. Але вона запевнила батька, що любить містера Дарсі.
— Він багатий, а отже, в тебе буде більше ошатних суконь і карет, аніж у Джейн. Але чи зробить це тебе щасливою?
— Добре, нехай ви вважали, що я його ненавиджу, і вам шкода втратити захисницю Гартфордширу. Але ж інших заперечень у вас немає?
— Жодних. Ми всі знаємо, що він бундючний і неприємний тип, а ти — велика втрата для Лонґборна й цілого Гартфордширу, проте якщо він справді тобі подобається, то це не має значення.
— Подобається, ще й дуже, — відповіла вона зі сльозами на очах. — Дуже його люблю. Та й не такий вже він і гордий. Він дуже добрий. Ви його зовсім не знаєте, і мені прикро, що ви так про нього говорите.
— Ліззі, — сказав батько, — я дав йому свою згоду. Такому чоловікові, звісно, я не відмовив би ні в чому, коли вже він зробив нам честь про щось попросити. Тепер даю згоду тобі, коли вже ти затялася, що хочеш його за чоловіка. Проте дозволь порадити тобі подумати ще раз. Я знаю твою вдачу. Я знаю, що ти не будеш щаслива, якщо не зможеш справді поважати свого чоловіка. Ти — вишколений воїн, а отже, змарніла б у нерівному шлюбі, який приніс би тобі лише горе й безчестя. Донечко, мені було б гірко спостерігати, як ти живеш із чоловіком, якого не поважаєш, — тож врятуй мене від такої прикрості.
Елізабет схвильовано й урочисто запевнила, що містер Дарсі — її обранець, пояснила, як поволі змінювалася її думка про нього, висловила цілковиту певність, що його любов — не минуща примха, а почуття, що витримало випробування багатьма місяцями непевності, і не пошкодувала завзяття, перелічуючи всі його чесноти. Врешті вона здолала недовіру батька і примирила його з цим союзом.