Записки українського самашедшого
- Автор: Костенко Лина Васильевна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Записки українського самашедшого». Краткое содержание книги:
За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» — насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики. Це перший опублікований прозовий роман видатної української поетеси.
В Артемівську усе ще вибухає. Створено оперативний штаб. Склять вікна шкіл і дитячих садочків. Жителі збирають боєприпаси за містом, як розтрушені з машин буряки. їм не звикати. У 2000-му там теж вибухало.
Дружина виводить мене на хвилю оптимістичних новин.
В Австралії кенґуру врятував хазяїна, якого привалило дерево.
З Тузлою нібито уладналося, зупинили дамбу.
Австрійський спортсмен перестрибнув через Ла-Манш.
Ілюзіоніст Девід Блейн завис над Темзою у плексиґласовій капсулі.
А в тій самій далекій Австралії знайшли реліктову валлемійську сосну. Так що новий 2004 рік можна зустріти під сосною юрського періоду.
І таки сталося повне затемнення Місяця, прогнозоване ще два роки тому. 8 листопада, в ніч на неділю, місяць був щез., як у Гоголя, на кілька хвилин.
Ми з дружиною стояли на балконі, вона, сміючись, цитувала, як чорт підкрадався до Місяця і вже простягнув було руку схопити, але відсмикнув, посмоктав обпечений палець, дриґнув ногою і заскочив з іншого боку. Потім таки схопив і, дмухаючи, як на жарину, перекидаючи з долоні в долоню, сховав до кишені. А коли Місяць виринув, хмари побігли — уявлявся нам силует Вакули, що осідлав чорта і летів у нічному небі.
А може, то була хмара, що несла вже торбу зі снігом.
Вранці ми не хотіли вставати. Сніг таки справді випав. За вікном було біло-пребіло. Хотілося почати життя з чистого аркуша. Але, п’ючи каву, розгорнув газету і прочитав, що в Іраку, в місті Нассірія, загинуло дев’ятнадцять італійських військових, що брали участь у якійсь акції біля Вавилона. Жити перехотілося.
Сьогодні передавали: в розшуку тисячі призовників, що ухиляються від осіннього призову. І від весняного ухилялись. Не хочуть хлопці в армію. Ні Україну захищати, ні в Ірак нести демократію. Нічого не хочуть. Зникла мотивація, нема відчуття Батьківщини.
18 листопада. Сьогодні загинув ще один миротворець. Молодий офіцер, перекладач з арабської. Застрелився з табельної зброї. Коротко. Без пояснень.
А потім було ще й предивне повідомлення, що наші миротворці здійснили «блискучу військову операцію біля міста Ес-Сувейра». Змійкою у ЗМІ проповзло нове формулювання: «Участь у стабілізаційних силах в Іраку».
Отже, їхали як миротворці, а потрапили у «стабілізаційні сили».
Ну, і що ж вони там стабілізували?
У Грузії Революція троянд.
Народ вийшов на вулиці. Опозиція увірвалася у парламент, озброєна лише трояндами. З вікна президентського палацу вилетіло крісло президента.
Що то Грузія — у них і глибокої осені Революція троянд!
Але Україна — не Грузія.
Там лінію оборони тримають живі.
А ми вперше за всі роки заборон, а потім уже й суспільної амнезії, відзначили 70-ліття Голодомору. І, дослухавшись до американця з племені чероко, у якого в душі своя негаснуча свічка скорботи, поклали собі на пам’ять мільйонів жертв кожної останньої суботи листопада ставити у вікні поминальну свічу.
Я стояв біля вікна і дивився у ніч. Рідко де горіла на підвіконні свічка.
Рік пролетів, як дресирований тигр крізь вогненне кільце катаклізмів.
На світовій шахівниці все щось ходило, падало, вибухало. І «Фабіан» шукав свою «Ізабель».
Пройшли якісь дивні відімкнення світла. Столиці великих держав поринали у темряву. Люди застрягали в ліфтах, натикались на стіни. Сталося кілька землетрусів — у Японії на острові Хоккайдо, у Китаї. А найстрашніший — в Ірані, в ніч під католицьке Різдво. Загинуло кілька тисяч людей. І все ж вдалося під самий Новий рік з-під руїн врятувати вагітну жінку, а потім ще двох дітей, вичисливши їх за співом канарок із-під завалів.
Наприкінці року заарештували Сад дама Хусейна, на його батьківщині в Тикріті. Витягли з-під землі, із якогось бункера, страшного, зарослого, експонували на камеру, заглядали в рот, підсвічували піднебіння червоним ліхтариком, на весь світ показавши, яка у нього кривава паща.
Я розумію: ворог. Але є ж якісь закони військової і людської честі. Він уже переможений, полонений. Пощо робити з нього печерного чоловіка?
Ось такий Дід Мороз під всесвітню ялинку людства.
На якесь індійське село упав уламок боліда.
В Егейському морі потонуло судно з нелегалами.
Іспанському прем’єр-міністру набридло бути прем’єрміністром.
От якби й нашому вже набридло. Та ж ні, він не тільки націлився у президенти, він уже став єдиним кандидатом від влади. Бо влада як влада — забезпечує собі наступний етап своїх реінкарнацій.