Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
— Підніми голову!
Ульріх фон Біберштайн, володар Фридланда й Жарів, дядько Ніколетти, на своєму бойовому коні здіймався над ним, як гора.
Замість того, щоб злякатися, він почував полегшення. Що це не Біркарт Грелленорт.
— Ти знаєш, хто я?
Він важко кивнув головою, шия не хотіла згинатися, якийсь час він не міг видобути голосу, що було розцінено як неґречність. Чоловік зі злим голосом садонув його кулаком у район нирки. Його Рейневан теж бачив у Тросках. “Мікулаш Дахс, — згадав він. — Клієнт Біберштайнів. Бургграф у якомусь замку. Забув, у якому”.
— Знаю… Я знаю, хто ви, пане Біберштайн.
Ульріх Біберштайн випростався в сідлі, від чого став ще вищим. Кулаком у сталевій рукавиці сперся на бляшаний фартух нюрнберзького обладунку.
— За те, що ти вчинив, будеш покараний.
Рейневан не відповів, ризикуючи знову дістати стусана. Але цього разу Мікулаш Дахс залишився байдужим.
— Підготувати його до дороги, — наказав Біберштайн. — Дати тепліший одяг, щоб не закоцюб. Він має прибути у Штольц цілий, здоровий і сповнений сили.
З групи лицарів, що трималися близько халуп, ступою виїхали троє і наблизилися. Двоє були в повних пластинчастих обладунках, у металевих панцирах новочасного типу, з потовщеним і розбудованим лівим наплічником і наручником, що дозволяло повністю відмовитися від щита. Третій, наймолодший, не носив панцира, під плащем із вовчих шкур він мав тільки ватований, трохи забруднений вамс. Рейневан упізнав його відразу.
— Щастя зрадливе! — презирливо фиркнув Нікель фон Койшбург, недавній бранець у міхаловицькому замку. — Сьогодні ти мене, завтра я тебе! І як тобі це подобається, мосьці єретиче? Я нині вільний, з неволі викуплений! А ти в путах! З мотузком на шиї! І скоро тобою кат займеться!
Змусивши коня дрібно переступати ногами, юнак під’їхав ближче. Він явно хотів впхатися конем між володарем Фридланда і Рейневаном, та цьому перешкодив, загородивши дорогу, Мікулаш Дахс.
— Яким правом, — крикнув Койшбург, — ви берете собі цього полоненого, пане Біберштайн?
Ульріх фон Біберштайн надув губи, навіть не думаючи відповідати. Паноша почервонів від люті.
— Поганий приклад подаєте! — зарепетував він. — Приклад приватних інтересів! Заради якоїсь темної родової ворожнечі, заради якоїсь особистої помсти й самолюбних порахунків наражаєте країну! Ганебний це вчинок! Ганебний!
— Пане Фольч, — перебив спокійним голосом Біберштайн. — Ви муж поважний, розважністю знаний і зарадністю славний. То порадьте цьому молокососові, щоби стулив пельку.
Койшбург потягнувся до боку, але один із вершників схопив його за руку залізною рукавицею і стиснув так, що молодик зіщулився від болю. Рейневан здогадався, хто це, він пам’ятав почуті в Міхаловіцах розповіді. Ганс Фольч із замку Роймунд. Згожелець-кий найманець.
— Як же мені йому дораджати, — повільно промовив Фольч, — якщо він правий? Твій бранець, пане Ульріху, — це важливий рангом гусит, соратник найбільших тутешніх гейтманів, кажуть, запанібрата з ними. Силу чого він має знати про наміри єретиків і про їхні таємні плани. Війна над нами, а на війні той перемагає, хто викриє наміри ворога. Цього бранця тра до Згожельця або до Житави забрати, взяти його на спитки, потроха, неспішно, видушити з нього все, що знає. Того й кажу: віддайте його нам. Для блага країни відмовтеся від помсти й віддайте його.
Ульріх фон Біберштайн глянув ліворуч, глянув праворуч, покірні його погляду лицарі, юнкери і кнехти рушили з місць, почали підводити коней усе ближче і ближче. До Мікулаша Дахса, який стояв коло Рейневана, підійшов зброєносець з величезним біденгандером[165], тримаючи зброю так, щоб Дахсу було зручно вхопити дванадцятидюймову рукоять. Ганс Фольч бачив усе це.
— А якби я не захотів відмовитися, — процідив Ульріх фон Біберштайн, усе ще впираючись кулаком у бік, — то що тоді? Нападете на мене? Для блага країни?
Фольч навіть не здригнувся. Але бургмани з Роймунда і згожелецькі збройні рушили кіньми, під’їхали, ставши фронтом перед шиком людей Біберштайна, і було їх, як помітив Рейневан, трохи більше. Де-не-де вже брязкали у піхвах мечі, але спокій Ганса Фольча стримав усіх.
— Ні, пане фон Біберштайн, — холодно сказав згожелецький найманець. — Ми не нападемо на вас. Бо це занадто втішило би наших ворогів. Бо щоразу як ми один одного за чуба хапаємо, гусити руки потирають. Я сказав вам, що мав сказати.
165
Біденгандер (нім. Bidenhander) — німецький дворучний меч.