Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
Маруся мимоволі відсмикнула руку.
— Повторюю, вам нічого боятися! Особливо ме-не, — підкреслив він.— 3 цього дня я сам, як то кажуть, опікатиму вас. Вам подобається такий опікун?
— Н-не знаю...— пробурмотіла Маруся.
Він засміявся, впевнений, що перший крок до перемоги зроблено.
— Ви скоро знову побач'ите мене! — пообіцяв він.— Я знаю, наша дружба незабаром стане міцнішою і... ближчою.
І хоч те, що він говорив, було на руку чекістам, Маруся від цього погляду зблідла ще більше і через силу примусила себе кивнути головою.
— Днями ви одержите звісточку,— сказав Григорій, підводячись. — А тепер дозвольте відкланятись...
Рукостискання йому здалося мало, він спробував обняти Марусю, вона вивернулась. Смагін зареготав і надів бурку.
— Ходімо, Васьок,— сказав братові.— Ми ще повернемося сюди.
Обрюзглий Васьок пробурмотів щось на прощання. Григорій підморгнув Марусі і нагадав:
— Чекайте гостей! — нахилився в дверях і вийшов. Незабаром банда виїхала з села... Другого дня, опівдні, перед школою зупинилася підвода. Кульгавий чоловічок з куцою, наче прорідженою борідкою спитав «учительшу Машу».
— Приймайте, — непривітно сказав він,—майно привіз.
— Від кого це?
— Григорій Володимирович кланяється.
Федя допоміг йому втягти в приміщення велику оковану скриню. Зараз же збіглися жінки дивитися надіслане Смагіним багатство: шалі, хустки, дві шуби, сукні міських фасонів, взуття та кілька згортків мануфактури. Жінки ахали, захоплювалися і з неприхованою жалістю поглядали на Марусю. Їй і самій був зрозумілий зловісний смисл цих подарунків. Гарненька вчителька, самотня й беззахисна, була для Смагіна принадною здобиччю. Нерідко любовні пригоди отаманів викликали вибухи такого обурення, що, траплялось, Смагіним переставали коритися цілі села, а від родичів зганьбленої дівчини можна було чекати зради. За Марусю нічого було турбуватися з цього приводу. Заступитися за неї не було кому, крім хворого брата...
Коли жінки, пащекуючи і зітхаючи, розійшлись, Федя сердито спитав Марусю, яка весело перебирала ганчір'я в скрині:
— Чого скалиш зуби, наречена? Зраділа? Справи кепські! Чекай тепер весілля. Треба зараз же в Херсон пробиратися, наших привести.
— Дурень ти! — сказала Маруся, прикидаючи, чи до лиця їй муарова бальна сукня з довжелезним шлейфом, які носили, певно, в минулому столітті.— Сиди і не рипайся. Про такі справи тільки мріяти можна! Відтягуватимемо днів п'ять, поки Олексій з Філімоновим прибудуть, а там ми їм таке весілля влаштуємо, не про спляться!
— П'ять днів! Чекатиме він п'ять днів! Побачиш, сьогодні ж об'явиться!
— Нічого, Федько, викрутимось якось!..
Федя не помилився. Надвечір з'явився новоявлений Марусин жених. Цього разу вся ватага, минаючи будинок старости, під'їхала просто до школи. Смагін ввійшов веселий, усміхнений.
— Приймайте гостей! Не чекали?
«Гості» набилися в хату, сповнивши її гомоном, човганням чобіт, брязканням шабель і запахом кінського поту й овчини.
— Здрастуйте, Машо! — привітав Смагін Марусю.— Скучили? Приїхали вас веселити. Раді?
— Милості прошу,— вклонилась Маруся.
— Давайте поздоровкаємось по-старовинному, по-російському...— Він обняв її, хотів поцілувати в губи, але, промахнувшись, гучно цмокнув у щоку.
Маруся вирвалась, почервоніла до сліз. Смагін задоволено потер руки, але раптом насупився, помітивши на ній скромну сукню.
— Ви від мене гостинці одержали?
— Одержала... Тільки мені не треба!
— Таке вигадали! Коли дарують від серця, треба брати! — невдоволено сказав він.— А втім, добре, і в такому вбранні гарна, як кажуть. Накривайте на стіл,— наказав він своїм.— Албатенко і ти, Макаре, йдіть до старости, нехай закуску дає. Скажіть, вранці навідаюсь.
«Вранці», це означало, що вони лишаться ночувати...
Маруся насмажила свинини на двадцять чоловік,— решта розбрелися по селу,— почався бенкет. Столи поставили вряд. Обидва Смагіни сіли на покуті. Біля себе Григорій посадив Марусю, поруч з нею Федю. Скільки не намагався Федя, він не міг визначити, хто з присутніх Кручений: жоден з них не мав прикмет, про які говорив Олексій.
Григорій пив багато і швидко сп'янів. Брат його випив ще більше, але по ньому цього не було помітно. Він брилою громадився над столом, поклавши перед собою важкі, наче гирі, руки. В нього був прямий, неламкий погляд, в якому темніла нерухома, назавжди застигла ненависть.