Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
Можливо, Олексій ще не скоро все це помітив би, коли б не розмова з Вороньком по дорозі в Степіно. Він тоді вперше подумав про Марусю не тільки як про співробітницю, товариша по роботі. Юнак перебрав у пам'яті подробиці їх зустрічей, пригадав, як останнім часом, розмовляючи з ним, Маруся раптом червоніла і починала говорити різким, незалежним тоном, як гаряче заступалася за нього в суперечках з Іларіоновим, пригадав ще багато непомітних, але значних дрібниць і з подивом прийшов до висновку, що Воронько був, мабуть, не такий уже й неправий...
І чим настійливіше він думав про Марусю, тим більше переконувався, що його вже давно вабить до цієї дівчини.
Бувало вродлива Федосова, яка знала ціну своїй вроді і завжди розраховано кокетувала, викликала в ньому темне, гостре і несподіване почуття, в якому він посоромився б признатися навіть самому собі. І жодного разу юнак не задумувався над тим, чому, зустрічаючи в той час Марусю, відчував таке полегшення, яке відчуває людина, повернувшись від чужих додому. Він ніколи не порівнював їх. Він просто відчував, що там — знавісніле, вислизаюче, вороже, а тут — своє, зрозуміле, близьке. З Марусею було просто й легко: товариш, своя людина!..
Вона не була така вродлива, як Федосова. Важко сказати, чи була Маруся взагалі вродлива. Здорова свіжість, міцна постать, жваві, завжди усміхнені очі — це ще не врода. Та воно, мабуть, і краще...
Зустрічаючись, вони встигали сказати одне одному небагато: «Як живеш?» — «Твоїми молитвами».— «Здоровий?» — «Не скаржусь. А ти?». — «А що зі мною станеться! Рана не болить? (Рана! Це про подряпину на шиї!) Змарнів ти, дивитися страшно. Роботи багато?» — «Не питай».
І розходилися. Не можна було навіть сказати на прощання: «Заходь» або «Ввечері вільна?..»
Зате розставшись, можна було ще і ще раз пригадувати зустріч і вбачати глибокий смисл у тому, як зашарілася Маруся, коли несподівано побачила його, як сказала: «Змарнів, дивитися страшно» — так Катя колись говорила, — і що назвала Альошею, а раніше завжди кликала на прізвище, і що руку затримала, коли прощались, і, здається, щось ще хотіла сказати...
ПІДГОТОВКА ОПЕРАЦІЇ
Дванадцятого листопада повернувся Філімонов із загоном. Останнім часом йому не щастило. Після першого успіху в селі Воскресенці він ще два рази добре поскуб Смагіних, але потім щастя зрадило його. Два тижні Філімонов гасав по степу, топтав сліди сма-гінських тачанок, був навіть кілька разів обстріляний бандитами, але зав'язати з ними бій так і не зміг.
Банда за цей час зменшилася майже вдвоє. Близько половини свого складу вона втратила під час першої сутички, частина повтікали, інші з'явилися в органи Радянської влади, коли була оголошена амністія дезертирам і бандитам, які добровільно здадуться. З Смагіними лишилося всього близько сорока чоловік, але зате це були такі головорізи, яким не доводилося сподіватись милості від Радянської влади. Про їх жорстокість знали всі.
З ліквідацією Смагіних треба було поспішати: насувалася зима, час, на який бандити йшли відсиджуватися в ліси. Операцію довелося б відкласти до наступного року.
За свідченням смагінців, що здалися чекістам, Мар-ков невідлучно перебував у банді. Він, очевидно, теж чекав зими.
Тимчасом, побоюючись зради, Смагіни змінили свої бази. Дотримувалися вони звичайної 'бандитської тактики — наступати на «пустому» місці. Вривалися в села, вбивали комуністів, палили їх будинки і зникали до підходу радянських загонів. Фактично в районі Великої Олександрівки не було Радянської влади. Населення було тероризоване, Ради знищені.
Чисельно зменшившись, банда могла легше маневрувати і здавалася невловимою, а зухвалість її зростала з кожним днем. Дійшло до того, що одного разу з села, де ночував загін Філімонова, бандити викрали голову комнезаму, колишнього бійця Червоної Армії.
На світанку, виїжджаючи з села, чопівці побачили на стовпі на околиці роздягнутий до білизни труп. Він висів високо над землею. Долоні його були прибиті до стовпа цвяхами, голова розсічена. До залитої кров'ю сорочки пришпилена записка, написана красивим каліграфічним почерком:
«Дізнайся в нього, Філімонов, де ми. йому зверху видніше».