Голодні ігри
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-027-7
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Голодні ігри». Краткое содержание книги:
Я ніби знову опинилася вдома, коли до нас приносили безнадійно пораненого шахтаря, або жінку, яка третій день не може розродитися, або виморену голодом дитину, яка б, ореться з пневмонією. Тоді на обличчях матері й Прим з’являвся точно такий самий вираз. Що ж, саме час утікати до лісу й ховатися поміж дерев, поки пацієнт не помре — тоді з околиці Скиби долинуть звуки молотків, які майструють домовину. Але я залишилася, мене стримували не тільки стіни вертольота, але й та дивна сила, що прив’язує коханих в останні хвилини життя. Як часто мені доводилося бачити їх на нашій кухні, вони сновигали навколо стола й не могли знайти собі місця. І я завжди запитувала себе: «Чому вони не йдуть геть? Навіщо їм це бачити?»
Тепер я знала навіщо. Вони не мали іншого вибору.
Я помітила чиїсь очі, які прискіпливо вивчали мене, і зрозумівши, що це моє власне відображення, здригнулася. Дикий погляд, запалі щоки, скуйовджене волосся. Божевільна. Дика. Скажена. Тепер стало зрозуміло, чому всі тримаються від мене подалі.
За кілька хвилин я збагнула, що ми приземлилися на даху Тренувального Центру, і Піту забрали, а мене залишили. Я почала щосили битися об скло й волати, але щойно побачила, як десь далеко промайнуло рожеве волосся, — мабуть, це була Еффі, вона повинна прийти на допомогу, — як ззаду мене штрикнули голкою.
Коли я прокинулася, то спочатку боялася поворухнутися. Зі стелі звисали лампи, які випромінювали тьмяне жовте світло, але цього було достатньо, щоб зрозуміти, що крім мого ліжка, в кімнаті немає нічого. Я не помітила ні дверей, ані вікон. У повітрі витав різкий запах антисептиків. Із моєї правої руки стирчало кілька трубок, які тягнулися до стіни та зникали в ній. Я була гола, але делікатні простирадла ніжили й заспокоювали шкіру. Я невпевнено підняла ліву руку. її не тільки помили, а ще й почистили нігті, надали їм ідеальної овальної форми, а шрамів від опіків ніби й не було. Я торкнулася щоки, губ, горбатого шраму над бровою, а тоді провела пальцями по шовковистому волоссю і завмерла. З побоюванням я покуйовдила волосся біля лівого вуха. Ні, мені не здалося. Я знову чую.
Я спробувала сісти в ліжку, але широкий пояс на талії стримував і обмежував рухи, тому я звелася всього на кілька дюймів. Таке фізичне обмеження налякало мене, і я запанікувала. Я саме намагалася вирватися, вилізти з-під пояса, коли стіна роз’їхалася і до кімнати увійшла рудокоса дівчина-авокс із тацею в руках. Її присутність заспокоїла мене, і я припинила смикатися. Мені хотілося стільки всього дізнатися, але я боялася, що така фамільярність із мого боку не піде їй на користь. Швидше за все, мене досі знімають десятки непомітних камер. Вона поставила тацю мені на коліна й натиснула якусь кнопку — і ліжко піднялося. Тепер я сиділа. Поки вона поправляла подушки, я ризикнула й поставила їй одне запитання. Я вимовила його чітко і так гучно, як тільки дозволив мені заржавілий голос, — щоб ніхто не подумав, що в нас є секрети.
— Піта живий?
У відповідь вона кивнула, і коли подавала мені ложку, я відчула легенький дружній потиск її руки.
Гадаю, вона ніколи не бажала мені смерті. І Піта живий. Звісної що живий. Тут є все необхідне обладнання. Однак досі я не була повністю в цьому впевнена.
Дівчина вийшла, і двері беззвучно зачинилися. Я відчула несподіваний напад голоду та звернулася до таці. На ній стояла миска прозорого бульйону, невеличка порція яблучного соусу і склянка води. «І це все?» — подумки буркнула я. Хіба обід на честь мого повернення не повинен бути дещо багатшим? Але приступивши до трапези, дуже скоро я зрозуміла, що й цього мені забагато. Шлунок ніби всохся до розмірів горіха, і мені одразу спало на думку, що я провела в цій кімнаті чимало часу, адже в останній день на арені я без проблем проковтнула набагато більший сніданок. Як правило, між закінченням змагань і представленням переможця минало кілька днів, адже потрібно залатати рани, втамувати голод і надати презентабельного вигляду тому, що залишилося від переможця. Цинні й Порції також знадобиться трохи часу, щоб створити костюми для останнього виходу на публіку. Геймітч та Еффі повинні підготувати все для бенкету зі спонсорами й погодити запитання для нашого останнього інтерв’ю. Мабуть, зараз удома, в Окрузі 12, коїться справжнє божевілля. Там організовують масштабні святкування на честь нашого з Пітою приїзду. Ще б пак! Останні тридцять років трибути з нашого округу не поверталися додому.
Домівка! Прим і мама! Навіть згадка про вошивого кота Денді змусила мене усміхнутися. Скоро я буду вдома!