Пригоди Олівера Твіста
- Автор: Диккенс Чарльз
- Серия: Вершини світового письменства #60
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: М. Пінчевський
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Олівера Твіста». Краткое содержание книги:
Щаслива розв'язка — Олівера рятує «ідеальний джентльмен», містер Браунлоу, — розкриває оптимістичну впевненість письменника в торжестві людяності над злом і несправедливістю.
Проминула тривожна ніч. А вралці віщування місіс Мейлі справдилися. Роза горіла в страшній гарячці.
— Що ж, Олівере, сльозами тут не зарадиш — нам треба діяти, — сказала місіс Мейлі і, приклавши палець до уст, пильно зазирнула йому в очі. — Треба, щоб цей лист якнайшвидше потрапив до містера Лосберна. Для цього його слід віднести до містечка — польовою стежкою туди щонайбільше чотири милі, — а звідти відправити вершником-гінцем прямо до Чертсі. Звернешся до господаря заїзду, він тобі допоможе. Я покладаюся на тебе, Олівере, бо внаю, що ти зробиш усе до ладу.
Оліверові аж дух перехопило, але й без слів видно було, що він ладен ту ж мить кинутись виконувати доручення.
Трохи повагавшись, місіс Мейлі додала:
— Ось іще один лист. Але я ще не вирішила — відсилати його зараз чи почекати, поки з'ясується, як воно буде з Розою. Цей лист має потрапити до адресата лише в разі справжньої небезпеки.
— Його теж треба відіслати до Чертсі? — спитав Олівер, простягаючи руку, що тремтіла від бажання якнайшвидше вирушити в дорогу.
— Ні, — відповіла старенька, механічно віддаючи йому листа.
Олівер глянув на конверт і побачив, що адресовано листа містерові Гаррі Мейлі, який мешкає в маєтку якогось високоповажного лорда; більше він нічого прочитати не встиг.
— То відіслати його, пані? — спитав Олівер, нетерпляче звівши на неї очі.
— Знаєш, мабуть, не треба, — відповіла місіс Мейлі, забираючи листа. — Почекаємо до завтра.
Вона дала Оліверові свого гаманця, і хлопець, не гаючи більше й хвилини, чимдуж помчав до містечка.
Він біг через поля стежками й вузенькими межами, то зникаючи між високих хлібів, то вискакуючи на скошені луки, де люди складали в копиці сіно; лише коли-не-коли він зупинявся, щоб трохи віддихатись, і врешті, спітнілий, захеканий, запорошений, дістався до майдану сусіднього містечка.
Тут хлопець зупинився й озирнувся, шукаючи очима заїзду. Майдан обступали білий будинок банку, червона броварня, жовта ратуша, а з четвертого боку — велика, пофарбована в зелене дерев'яна споруда з вивіскою «Джордж». До цього будинку й кинувся Олівер.
Форейтор, що дрімав у підворітті, вислухав його й порадив звернутися до конюха, а той у свою чергу, вислухавши Олівера від слова до слова, порадив йому звернутися до хазяїна заїзду — високого чоловіка з голубою краваткою, в білому капелюсі, темно-коричневих бриджах і такого ж кольору чоботях, що стояв, прихилившись до помпи біля воріт стайні й колупав у зубах срібною зубочисткою.
Цей джентльмен повагом перейшов до пивниці й заходився виписувати рахунок; справа ця забрала чимало часу, а коли рахунок був готовий і сплачений, то довелося чекати, поки осідлають коня й вирядять гінця, — на це пішло ще добрих десять хвилин. Олівер, доведений до розпачу нетерпінням і тривогою, ладен був уже сам скочити на коня й погнати його учвал до найближчої поштової станції. Нарешті все було готове; Олівер слізно попросив гінця доставити листа якнайшвидше, гонець дав остроги коню, кінь з копита рвонув у галоп по нерівному брукові майдану, й за хвилину вершник залишив позаду містечко й помчав широким шляхом.
Задоволений тим, що по допомогу нарешті послано й доручення виконане з найменшою затратою часу, Олівер весело побіг через двір. У воротях він ненароком налетів на рослого чоловіка в плащі, який саме виходив з дверей заїзду.
— Гей! — вигукнув незнайомець, уп'явши очі в Олівера й раптом задкуючи. — Що це за чортівня?
— Даруйте, сер, — сказав Олівер, — я дуже поспішаю додому й не помітив, що ви виходите.
— Нечиста сила! — пробурмотів чоловік, приголомшено дивлячись на хлопця своїми великими чорними очима. — Хто б міг подумати? Згинь, маро! Він і з могили вилізе, щоб стати мені на дорозі!
— Вибачте, — пробелькотів Олівер, збентежений диким поглядом незнайомця. — Сподіваюсь, я вас не дуже боляче вдарив?
— Щоб ти згнив! — люто процідив крізь зуби чоловік у плащі. — Якби мені стало мужності сказати єдине слово, від тебе б на другий день і сліду не лишилося. Щоб тебе чорти вхопили, щоб на тебе чума напала, сатанинський виплодку! Що ти тут робиш?