Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
23. Бонадея, або Повернення
Отак і вийшло, що невдовзі після цього до Ульріха завітала його покинута подруга Бонадея. Зустрічі на вулиці не вистачило ні йому для докорів, які він хотів зробити їй з приводу зловживання його ім’ям, коли вона надумала познайомитися з Діотимою, ні Бонадеї на те, щоб дорікнути Ульріхові за його довгу мовчанку й не лише захиститися від звинувачень у нетактовності й назвати Діотиму «ницою зміюкою», але й придумати на підтвердження цього який-небудь доказ. Тим-то вона і її відставний приятель поспіхом домовилися зустрітися ще раз.
Жінка, яка прийшла до нього, була вже не та Бонадея, що, розглядаючи себе примруженими очима в дзеркалі й маючи намір стати такою самою чистою й шляхетною, як Діотима, крутила в руках свої коси доти, доки вони надавали її голові до певної міри вигляду гречанки; це була вже й не та, що бурхливими ночами безсоромно і з жіночою винахідливістю проклинала себе за такий спосіб викорінення деяких звичок; ні, це була та сама колишня, мила Бонадея, з кучериками, що або спадали на її не дуже мудре чоло, або, залежно від моди, із зачесаними назад, і в чиїх очах завжди щось нагадувало повітря, що тремтить над полум’ям. Поки Ульріх нарікав на те, що вона відкрила його кузині свої взаємини з ним, Бонадея статечно скидала перед дзеркалом капелюшка, а коли він побажав з’ясувати, що вона сказала конкретно, то з подробицями й задоволено змалювала, як наплела Діотимі, нібито одержала від нього листа, де він просив її подбати про те, щоб не забули про Моосбруґера, й вона не придумала, мовляв, нічого ліпшого, ніж звернутися з цим до жінки, про високі помисли якої їй не раз розповідав автор листа. Потому Бонадея вмостилася на бильце крісла, де сидів Ульріх, поцілувала його в чоло і скромно запевнила, що насправді все ж бо так і є, за винятком листа.
Глибоким теплом дихали її груди.
— Тоді чому ж ти назвала мою кузину змією? Сама ти була змією! — сказав Ульріх.
Бонадея задумливо перевела погляд з нього на стіну.
— Ох, навіть не знаю, — відповіла вона. — Твоя кузина така мила зі мною! Так мені співчуває!
— Як це розуміти? — спитав Ульріх. — Чи не поділяєш ти тепер її турботи про добро, істину й красу?
Бонадея відповіла:
— Вона пояснила мені, що жодна жінка не може жити коханням на повну свою силу, і вона — так само, як я. І тому кожна жінка має виконувати свій обов’язок там, де їй судила доля. Твоя ж бо кузина — надзвичайно порядна, — провадила Бонадея ще задумливіше. — Вона вмовляє мене бути поблажливою до мого чоловіка й каже, що жінка високих помислів знаходить глибоке щастя в тому, щоб давати лад своєму подружньому життю; для неї це — куди вище, ніж будь-яка подружня зрада. Та я, власне, й сама завше так думала!
І це було справді так; адже Бонадея ніколи не думала інакше, інакше вона завжди тільки робила й могла погодитися з Бонадеєю з чистим сумлінням. Коли Ульріх так їй і сказав, то заробив іще один поцілунок — цього разу вже трохи нижче від чола.
— А ти якраз і порушуєш мою полігамну рівновагу! — легенько зітхнула вона на виправдання суперечности, що виникала між її поглядами й поведінкою.
Після численних навідних запитань з’ясувалося, що вона хотіла сказати «полігландулярну рівновагу» — фізіологічний термін, зрозумілий на той час лише людям обізнаним, його можна було перекласти як «рівновага соків», маючи на увазі, що стимулююча й стримуюча дія певних залоз на кров сприяє формуванню вдачі людини й зокрема її темпераменту, надто того його різновиду, який Бонадею в певному її стані доводив просто-таки до страждань.
Ульріх зацікавлено наморщив чоло.
— Виходить, це щось із залозами, — промовила Бонадея. — Коли знаєш, що твоєї провини тут немає, то це вже трохи заспокоює! — Вона сумно всміхнулася до свого втраченого приятеля. — А коли швидко втрачаєш рівновагу, то саме тоді легко й потрапляєш у невдалі сексуальні пригоди!
— Але ж, Бонадеє! — здивовано озвався Ульріх. — Як ти розмовляєш?!
— Як навчилася. Ти — невдала сексуальна пригода, каже твоя кузина. Але вона каже також, що можна уникнути жахливих фізичних і психічних наслідків, якщо не забувати, що всі наші вчинки — не лише наша особиста справа. Твоя кузина до мене дуже добра. Вона стверджує, буцімто моя особиста помилка в тому, що в коханні я надто зосередилася на одній окремішності, замість розглядати любовне життя загалом. Розумієш, під окремішністю вона має на увазі й те, що називає «грубим досвідом». Нерідко буває дуже цікаво поглянути на такі речі в її тлумаченні. Але мені не подобається в ній одне: хоч вона й каже, що сильна жінка шукає справу свого життя в моногамії й має цю справу любити, як художник, у самої в неї, зрештою, троє, а з тобою, може, й четверо чоловіків у запасі, а в мене з моїм щастям тепер — жодного!