Амністія для Хакера
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-94-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Амністія для Хакера». Краткое содержание книги:
Дізнавшись про свою смертельну хворобу, головний герой вирішує мститися людині, яка колись зруйнувала йому життя. Але у відведений долею час він встигає перекваліфікуватись із комп’ютерного новачка на хакера, вийти на слід великих грошей, викрити злочинців, знайти справжнє кохання та врешті відновити справедливість. А несподівану розв’язку твору не вдасться відгадати навіть найкмітливішим поціновувачам жанру!
— Читав, — підтвердив Борис. — Охота було стільки набирати!
— А хто набирав? — здивувався Щорс. — Витяг з інтернету перше, що трапилося під руку. На кожну дискету по шматку тексту. Ось і все.
— І опечатки теж з інтернету?
— Які опечатки? — здивувався Толя.
— На кожній дискеті акурат одна опечатка: пропущено літеру.
— От, бісова душа… — вилаявся Щорс. — Очевидно, це і є новий пароль.
— Схоже на те. Так що пароль — «данісімо», дарую.
— «Данісімо»? З одним «с»? Вісім букв. А чому саме в такій послідовності?
— Я гадав, така комбінація дає найбільш упорядковане звучання. А потім… саме в такому порядку лежали дискети.
— Дійсно, — погодився Щорс. — Старий був не зовсім тупак. Що ж тепер робити? Просто віддати коди — не вихід.
— Тоді пропоную інший варіант — оприлюднити все це. Ти ж можеш ніби… ну, скопіювати всі ці механізми, рахунки… — не знаю, як правильно висловитися — собі у комп’ютер, а потім направити в газети, наприклад, у міліцію… Ну, куди завгодно — в податкову поліцію, фінвідділ… Президенту, нарешті! Щоб неможливо було зам’яти справу. А потім дати їм усім код. І хай припиняють це божевілля. У них так задниці змокнуть, що їм буде вже не до тебе. Га?
— У принципі це можливо, але… — Щорс задумався. — Це не гарантує безпеки. Мені й далі доведеться переховуватися. До того ж… Я зараз у такому місці сиджу, що… навіть комп’ютера людського не маю! Це треба працювати звідкись. Потрібен гарний комп’ютер з виходом у інтернет…
— Стоп, — не зрозумів Борис, — як це не маєш? А як же ти тоді вийшов на мене? Ти повинен був працювати в інтернеті, щоб побачити оголошення!
Очі Толі забігали, він зітхнув:
— Я тут сиджу, як бабак у норі, носа боюся вистромити. Ну, не можу я розповісти, де ховаюся. Це моє життя, розумієш? А комп’ютер… На цьому мотлоху я боюся взагалі кудись потикатися. Вичислити можуть, як два пальці…
— А через мобільний? — запитав Борис. — Я ж так працював, коли тебе знайшов. Хоч і боявся, що мене можуть вичислити.
— Можна й через мобільний… Але ти не потягнеш. А сам я нікуди не піду, — заперечив Щорс. — І де ховаюся, нікому не скажу. Я взагалі перетворився на неврастеніка.
Розмова точилася довго. День почав хилитися до вечора, і Борис відчув кволість та тремтіння в руках. І все-таки йому вдалося багато в чому переконати свого нового знайомого. Очі Толі перестали безпорадно бігати, і він дедалі більше думав, намагаючись знайти вихід із ситуації. Сонце ладналося сховатися за обрій.
— Чорт забирай… — заговорив по паузі Щорс. — Моторошно стає, як уявлю… Знаєш, колись, ще зовсім дитиною, я ловив метеликів. Мені батько сачок такий подарував. Довго ловив. А потім метеликів набридло і схотілося чогось цікавішого. А на траву сів здоровезний жовтий шершень. Бачив колись? Завбільшки як три оси. Я візьми та накрий його сачком. Мовляв, і тебе, страшного, зловив. А він гуде під сачком, і я вже не знаю, що далі робити. Думаю, підніму сачок, щоб його витрусити, а він візьме і вкусить мене. І покинути сачок новий шкода. Сиджу і плачу… Так, згадалося чогось. От як зараз… Відпустив би їх, нехай би далі свої справи крутили. Навіщо зачіпав? Це вже не шершень. Ці не пробачать.
— Досить лірики, — похмуро промовив Борис. — Я за день або два вшиваюся. Хочеш щось робити, потрібна допомога — кажи. А ні — бувай здоровий, ховайся далі, тепер уже разом із дискетами. Ну?
— Треба щось робити, — важко зітхнув Щорс. — Тільки от як…
— Так, як і раніше. Заходь у свого невидимку — коди тепер маєш, визнає за свого. А далі тобі вирішувати — оприлюднювати цю справу чи подарувати їм. Я б не подарував. Однаково ти залишаєшся свідком. Знайдуть — сам розумієш.
— Розумію, — погодився той. — Слухай, а тобі який інтерес у цьому? Для чого ти збираєшся вставлятися?
— Довго пояснювати, — відмахнувся Борис. — Тобі зі своїх би проблем вилізти. Навіщо чужі? А в мене інтересу, твоя правда, лишилося в цій справі небагато.
— Гаразд, — погодився Щорс, намагаючись зосередитися. — Добре… Однаково нічого не лишається. Зараза… Закурив би…
Він підняв із землі свій же недопалок — один із небагатьох, на якому ще залишався якийсь сантиметр, і спромігся зробити дві затяжки. Можливо, саме від цього у ньому з’явилася рішучість.