Незвичайні пригоди Марко Поло

Ахмед мав у Камбалі таємний будинок, про який знали лише кілька його найближчих друзів. Він щомісяця міняв у ньому слуг, садівників, кухарів та іншу челядь, відсилаючи їх у найдальші закутки імперії. В той час як імператор проживав у Шаньту, а найстарший принц Чінкім розважався полюванням, Ахмед користувався необмеженою владою. До нього в потаємний будинок приходили посланці й кур'єри. Вони повідомляли його про найважливіші події і одержували від нього накази.

Прибуття християнських купців, які з'явилися, як посланці папи, дуже занепокоїло можновладного міністра. Він побоювався, що чужоземці підірвуть й вплив на імператора.

Спершись підборіддям на руку, він нервово тарабанив пальцями по губах. В його голові роїлись думки.

У них золота дощечка… Якби ж ти, Абака, прибрав їх своєчасно з дороги! Десь у Кашгарі або в Лопі! Ніхто б і уваги на це не звернув. А тепер уже надто пізно. Імператор прийняв їх з усіма почестями… Ти пишеш, що вони везуть з собою красиву дівчину?

Тоненькі пальці ще дужче затарабанили по губах. Ахмед підвівся і вийшов з темного приміщення в залитий сонцем сад. За ним, як тінь, ловлячи очима кожний його рух, вислизнув Саїд.

— З вами могло б трапитись нещастя, панове, — бурмотів Ахмед. — Китай — небезпечна країна… Але це було б дуже незграбно. Ахмед працює інакше. Він тонше плете свою павутину.

— Саїд! — гукнув він.

— Я тут, пане!

— Зачекай мене. Я піду до імператриці.

Західний вітер ніс у парк куряву пустелі. Джамбуїк-Хатун кинула в басейн золотим рибкам смачне тістечко. Рибки повиринали з води, ловлячи крихти, і на гладенькій, як скло, поверхні басейну знялися брижі.

До Джамбуїк-Хатун несміливо підійшла служниця.

— Прийшов милостивий пан міністр Ахмед.

Імператриця підняла голову і одним порухом руки змела в воду останні крихти.

— Я чекаю на нього.

Ахмед низько вклонивсь і мовчки зупинився перед імператрицею. На його брунатному обличчі з випещеною бородою застиг вираз шанобливого захоплення.

— Це ви, Ахмед, — втомленим голосом озвалася Джамбуїк-Хатун. — Чого я не поїхала в Шаньту на соколине полювання… Ви не можете собі уявити, як нудно жити серед оцих мурів!

— Ваша величність, ви глибоко засмутили б мене, коли б поїхали! — відповів Ахмед. — Ми повинні багато чого обговорити з вами. Як би я міг без ваших мудрих порад вести державні справи так, щоб догодити його величності імператорові? — І тихіше додав: — У вашій присутності я забуваю всі турботи, що обтяжують мене.

Імператриця умлівала від його красивих слів і німих поглядів.

— Ви чуєте, як шумить вітер у деревах? — спитала вона.

Листя, що вже почало жовтіти, тріпотіло од вітру.