Ерагон. Найстарший

— Ви часом не обпеклися? — важко дихаючи, спитала Фарика.

— Здається, ні, — відмахнулась дівчина, розглядаючи своє зіпсоване вбрання. — Я облила чимось сукню в тій клятій лабораторії.

Справді, сукню було шкода, бо її з любов'ю виткали жінки-гноми з Дургрімст Інгейтум на день народження Насуади. Це була найгарніша річ в її гардеробі. За теперішньої скрути замовити нову годі було й мріяти. Тож доведеться змиритися.

— Гадаю, не варто втрачати таку гарну річ, — ухопила ножиці Фарика. — Я пообрізаю зіпсоване, і все буде гаразд.

Насуада спохмурніла, гніваючись на власне недбальство, і почала крокувати туди-сюди кімнатою.

— І що ж мені тепер одягати на суд? — спитала вона.

— Може, оту вашу лляну сукню? — сказала радниця.

— Вона, як на мене, занадто проста, щоб з'являтися в ній перед Орином і дворянством.

— Тоді дозвольте мені перекроїти цю сукню, — сказала Фарика. — Гадаю, я впораюсь, і вона стане ще кращою.

— Ні, з цього нічого не вийде, — заперечила дівчина. — Вони ж мене засміють! Мені важко було здобути їхню повагу, будучи вбраною по-королівському, а тепер, коли я виглядатиму, немов жебрачка, годі й мріяти про їхню милість!

— Запевняю вас, що придворні панни ще заздритимуть вашому новому вбранню й наслідуватимуть вас, — озвалася служниця.

Вона хутенько зібрала обрізки й, визирнувши за двері, наказала вартовому потай спалити їх.

— І що б я робила без тебе? — стомлено посміхнулась Насуада.

— Робили б те, що мусили, моя пані, — вклонилася Фарика.

Вбравшись у зелений костюм для полювання, дівчина вирішила закінчити на сьогодні зі справами й допомогти служниці викроїти нову сукню. Попри всю марність затії, це дозволяло зосередитись на невідступних думках. Тож схилившись над столом, обидві жінки впівголоса перемовлялися між собою на різні теми, не забуваючи й про невтішне становище варденів.

— Так, — зітхнула Фарика, — гроші на цьому світі вирішують усе. — Якби ми мали їх удосталь, то просто викупили б у Галбаторікса право на незалежність. Може б, і війни тоді не було…

«Невже я справді чекаю, що хтось за мене зробить мою роботу? — подумки міркувала Насуада, ріжучи наосліп тканину. — Але ж це я привела сюди свій народ, тому и вивести його мушу сама!»

Зойкнувши, вона побачила, що ненароком розрізала мереживо, яке було найкоштовнішою частиною сукні. Що ж це з нею коїться? Мереживо тепер коштує дорожче за золото й срібло! І для чого взагалі їй зараз якесь там мереживо, вишукані сукні, золото-срібло всього світу? Може, їй би зарадила магія, тоді й про дороге мереживо вільно говорити. Дівчина витерла раптові сльози на очах. Що там казав той Орин про Тріанну? Якщо це так просто, — всміхнулася вона, — то варто спробувати, чи не так?